НЕСТАНДАРТНІ УРОКИ З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

НЕСТАНДАРТНІ УРОКИ З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Сьогодні в освітньому просторі України відбуваються кардинальні зміни, зумовлені процесом реформування школи, який відбувається відповідно до закону України «Про загальну середню освіту», Концепції загальної середньої освіти, Державного стандарту початкової загальноосвітньої освіти. Все це забезпечує системне оновлення змісту та перехід на нову структуру навчання. В учителів з’являється можливість застосовувати нові активні технології навчання, цінні для кожного учня.

На думку сучасних методистів сьогодні настав час, коли навчання треба перевести на інноваційну основу шляхом перебудови педагогічної психології вчителя і навчальної технології учня, змінивши сам підхід до здобуття знань. Більшість педагогів згодні, що інноваційне навчання є на сьогодні найефективнішим. Інноваційний, нетрадиційний підхід у навчанні забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань з усіх предметів, активне функціонування інтелектуальних і вольових сфер, формує стійкий інтерес до предмету, сприяє розвитку творчої особистості. Процес навчання англійської мови з використанням нетрадиційних форм навчання сприяє формуванню інтересу до мови; позитивному відношенню до її вивчення; стимулює самостійну мовленнєву діяльність дітей; дає можливість більш цілеспрямовано здійснювати індивідуальний підхід у навчанні. Визначення свободи вчителя в доборі форми уроку (звичайно, з огляду на його мету, зміст, вікові особливості учнів) стимулює широке використання відомих форм та пошук нових. Ще один поштовх до пошуків у цьому напрямі – шестирічні першокласники, навчання яких вимагає гнучкості у використанні форм уроків.

Протягом тривалого часу в нашій країні була поширена класно-урочна система навчання, яка дозволяла вчителеві одночасно навчати багатьох учнів. Головним компонентом цієї системи є урок. Це частина навчального процесу, яка є викінченою в смисловому, часовому й організаційному плані. Від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Найчастіше уроки будувалися на основі закономірностей навчально-виховного процесу і характеризувалися поєднанням та реалізацією всіх дидактичних принципів і правил, забезпечуючи умови для продуктивної пізнавальної діяльності учнів із урахуванням їхніх інтересів та потреб.

Такі уроки прийнято вживати стандартними. Вони охоплюють основні етапи навчального процесу.

Тематичне планування передбачає визначення типу уроку; визначення обсягу навчального матеріалу; підготовку засобів наочності, використання технічних засобів навчання й підбір фактичного матеріалу.

Поурочний план включає дату проведення уроку, його порядковий номер за тематичним планом; назву, тип уроку і його мету; структуру уроку; зміст уроку; методи роботи вчителя й учнів; навчальне обладнання і домашнє завдання.

Головна мета планування — науково обґрунтована організація навчально-виховного процесу та досягнення оптимального засвоєння учнями навчального матеріалу, визначеного програмою з ІМ.

Успішність планування навчального процесу забезпечується урахуванням таких умов:
– цілей навчання ІМ;
– психологічних закономірностей та основних етапів формування мовленнєвих навичок і вмінь;
– наявних засобів навчання;
– основних методичних вимог до сучасного уроку ІМ;
– психологічних факторів навчання (вік учнів, рівень їхнього загального розвитку, коло інтересів, бажань, нахилів) і педагогічних факторів навчання (ступінь навчання, мовна та мовленнєва підготовка).

При поурочному плануванні завдання вчителя полягає в тому, як на конкретному уроці організувати процес навчання та виховання. Цілі навчання та загальний зміст уроку цього циклу відображені в тематичному плані, отже, необхідна подальша конкретизація змісту навчання, етапів уроку, відбір конкретного навчального матеріалу, прийомів навчання, розробки вправ, засобів навчання, дидактичного матеріалу. Вчитель повинен усвідомити призначення кожного елемента уроку, Його взаємодію з іншими елементами уроку.

Підготовча робота вчителя до уроку здійснюється послідовно і включає: аналіз змісту матеріалу, визначення типу уроку, формулювання цілей уроку, поетапний розподіл навчального матеріалу, визначення часу на його опрацювання, розробку вправ, складання плану-конспекту уроку, підготовку засобів навчання.

Аналіз змісту матеріалу починається з уточнення місця уроку в системі уроків і встановлення його зв’язків з попереднім та наступними уроками. Зміст уроку визначений тематичним планом, але його потрібно скоригувати, враховуючи результати попередніх уроків.

Визначення місця уроку в курсі навчання та аналіз змісту матеріалу дають вчителю можливість сформулювати основні практичні цілі уроку. Загальноосвітня, розвиваюча та виховна цілі конкретизуються у зв’язку з практичними.

Визначаючи практичні цілі конкретної о уроку, вчитель може по­ставити одну головну мету та дві супутні. Головна мета, звичайно, по­в’язана з розвитком мовленнєвих навичок і вмінь, тому на уроці учні повинні не лише засвоювати матеріал, але й вправлятися в іншомовній. Практичні цілі можуть дробитися на окремі завдання в ме­жах певних етапів уроку. Цілі уроку повинні точно визначати, на що потрібно звернути увагу в ході роботи: на показ та пояснення мовного матеріалу, на формування навичок, на розвиток умінь тощо. Практичною метою уроку може бути: ознайомлення з новою ГС, формування артику­ляційної навички, навички читання слів певного типу, розуміння на слух нових ЛO, розвиток уміння вести бесіду у зв’язку з ситуацією, читання тексту з розумінням основного змісту, повідомлення про поточні події, систематизація вивченого матеріалу, контроль нави­чок та вмінь і т.п. Формулювання практичної мети доцільно почи­нати словами “Навчити…”, “Формувати…”, “Розвивати…”, “Удосконалювати…”. Такі формулювання визначають спрямованість уроку на розвиток мовлення, формування та удосконалення нави­чок володіння мовним матеріалом. З формулювання мети повинно бути ясно, що необхідно засвоїти, в якому обсязі, з яким рівнем оволодіння.

Наприклад:

-Навчити ставити запитання загального типу в Present Perfect.

-Навчити розповідати про свій робочий день з опорою на схему.

-Навчити вести діалог-розпитування в ситуації “Як пройти…?”.

-Розвивати вміння аудіювати текст, ігноруючи незнайомі слова.

-Розвивати вміння вести групову бесіду.

Освітня мета передбачає, з одного боку, прилучення учнів до куль­тури країни, мова якої вивчається, шляхом засвоєння нової загальноос­вітньої інформації; з іншого — розширення філологічного кругозору учнів. Наведемо приклади формулювання освітніх цілей:

-Поглибити знання учнів про творчість В.Шекспіра.

-Розширити знання учнів про політичну систему Канади.

-Сформувати уявлення учнів про нове граматичне явище — ар­тикль.

Розвиваюча мета реалізується у процесі навчання там, де учень застосовує свій інтелект; волю, почуття, пам’ять, увагу, уяву і т.п..Її до­цільно формулювати у такий спосіб:

-Розвивати мовну здогадку та мовленнєву реакцію учнів.

-Розвивати здатність порівнювати мовні явища рідної та іноземної

-Розвивати естетичне сприймання дійсності.

-Розвивати культуру спілкування в ситуації “Знайомство”.

Виховний вплив на уроці іноземної мови забезпечується викорис­танням виховних можливостей навчального матеріалу та спеціальних прийомів роботи з ним, завдяки чому формуються відповідні суспіль­но-політичні погляди учнів, почуття, ставлення до морально-етичних категорій, до навколишнього світу і т.п. Наведемо приклади формулювання виховних цілей:

-Формувати почуття патріотизму.

-Виховувати самостійність.

-Прищеплювати любов до праці.

-Виховувати повагу до традицій народу Франції (Англії, Іспанії тощо).

Готуючись до планування уроку, вчитель також проводить аналіз матеріалу з точки зору труднощів, які він може викликати в учнів. При цьому вчитель прогнозує можливі помилки учнів у ході наступної ро­боти з цим матеріалом, намічає необхідну послідовність дій щодо їх подолання.

Враховуючи конкретні завдання і зміст уроку, важливі психолого-педагогічні фактори, вчитель визначає структуру уроку та відповідні прийоми і форми роботи.

Не слід перевантажувати урок різними формами роботи, оскільки вони, так само як і одноманітні вправи, спричиняють швидку стомлю­ваність учнів. Вчитель повинен прагнути розвивати активну розумову діяльність учнів, їх фантазію, кмітливість. Проте не слід забувати, що творчі завдання потребують старанної підготовки, точного відбору та дозування матеріалу, чіткої його організації, розробки прийомів стимуляції та активізації учнів.

Завданням учителя є створення природних переходів від однієї час­тини уроку до іншої і від одного виду вправ до іншого. Роль таких “місточків” можуть виконувати бесіда з учнями, що переключає їх на інше завдання, коротке дотепне оповідання, ілюстрація, етикетний діа­лог тощо. Отже, кожний з етапів уроку має свій “організаційний мо­мент”, що готує даний етап. Його функція — орієнтування учнів на наступну роботу, мотивація їхньої діяльності, повідомлення про те, чим будуть займатися учні та що для цього слід зробити. Важливо також націлити учнів на результат їх діяльності, якого вони повинні досягти в кінці уроку чи певного етапу.

Потім учитель розподіляє час у хвилинах на кожну частину уроку. Без урахування умов навчання важко навести співвідношення між різни­ми етапами уроку. Воно не є стабільним. Проте методично обґрунтованим слід вважати такий розподіл часу, при якому більша його частина припадає на усне мовлення.

Нарешті вчитель продумує та готує наочні посібники, роздатковий матеріал, підбирає технічні засоби навчання та складає план-конспект уроку.

План-конспект уроку може бути коротким і розгорнутим. Старанно розроблений конспект уроку сприяє чіткому проведенню цього уроку. На початку конспекту вказується дата проведення уроку, його порядко­вий номер, група/клас учнів, тема, підтема, цілі, а потім послідовно викладається хід уроку у вигляді докладного сценарію: спочатку вступна частина, потім основна та заключна частини.

Учитель-початківець повинен складати розгорнутий план-конспект уроку, в якому має бути розроблений хід уроку іноземною мовою, точні формулювання правил та завдань, зразки виконання вправ. Нераціо­нальна витрата часу на уроці найчастіше є результатом того, що вчи­тель неспроможний без попередньої підготовки чітко сформулювати запитання чи завдання, просто й доступно пояснити те чи інше явище. Тому рекомендується описувати навчальну діяльність в конспекті по­вним текстом, звертаючи увагу на доступність, короткість, точність та ясність мовлення вчителя на уроці. Дуже важливо чітко розпланувати час на виконання того чи іншого завдання і намагатися дотримуватись запланованого (таймінг)

Узагальнена схема плану-конспектуможе мати такий вигляд:

Схема плану-конспекту уроку

Дата

План-конспект уроку №… у…… класі

Тема:

Підтема:

Цілі:

Практична/ні

Освітня/ні

Розвиваюча/чі

Виховна/ні

Обладнання уроку:

Схематичний план уроку

Початок уроку

І. Організація класу……. 2хв.

ІІ. Мовленнєва/фонетична зарядка         (Зхв.)

Основна частина уроку

III—VI……..…… 35 хв.

Заключна частина уроку

VII……………….. Повідомлення домашнього завдання     (2 хв.)

VIII………………. Підсумки уроку  (Зхв.)

САМОАНАЛІЗ УРОКУ

Клас:

Тема уроку:

Тип уроку і його структура:

1.Яке місце даного уроку в темі? Як цей урок пов’язаний з попе­реднім? Як цей урок працює на наступні уроки?

2.Коротка психолого-педагогічна характеристика класу (кількість невстигаючих, сильних учнів). Які особливості були враховані при пла­нуванні?

3.Яка триєдина дидактична ціль уроку (його навчальний, розвива­ючий, виховний об’єкт)? Дати оцінку успішності в досягненні ТДЦ уро­ку, обґрунтувати показники реальності уроку.

4.Відбір форм і методів навчання в відповідності до цілей уроку.
Виділити головний етап і дати його повний аналіз, базуючись на результатах навчання на уроці.

5.Чи раціонально був розподілений час, відведений на всі етапи
уроку? Чи логічний зв’язок між етапами? Показати як інші етапи пра­цювали на головний етап.

6.Відбір дидактичних матеріалів, ТЗН, наочних засобів в відповід­ності до цілей уроку.

7.Як організовано контроль засвоєння знань і навиків, на яких етапах уроку, в яких формах і якими методами здійснюється? Як організоване регулювання і корекція знань учнів.

8.Психологічна атмосфера на уроці і спілкування учнів та вчителя.

9.Як ви оцінюєте результати уроку? Чи вдалось реалізувати всі по­ставлені задачі уроку? Якщо не вдалось, чому?

10. Намітити перспективи діяльності.

Тепер пригадаємо більш докладніше про різні етапи уроку.

Початок уроку. Організація активної участі учнів в уроці є важливою методичною проблемою. Вона не повинна за­бирати багато часу, тому учнів бажано залучати до навчаль­но-пізнавальної діяльності з першої хвилини уроку. Для цього початок уроку має бути динамічним, давати учням за­ряд енергії, бадьорості, діловитості. Урок починається так: взаємне вітання вчителя й учнів; перевірка відсутніх; пе­ревірка зовнішнього стану приміщення; перевірка робочих місць та зовнішнього вигляду учнів; організація уваги.

Важливість повторювально-навчальної роботи зумовлена трьома причинами:

1) більш відповідальним ставленням учнів до підготов­ки до уроку, бо їхні знання обов’язково перевіряються;

2) актуалізацією знань учнів під час перевірки, що сприяє усвідомленню, поглибленню, систематизації та закріпленню навчального матеріалу;

3) спрямованістю повторення і перевірки знань на роз­виток мовлення та мислення учнів. Тому ця робота має бу­ти творчою і, водночас, націленою як на окремого учня, так і на весь клас.

З цією метою можна застосувати індивідуальне усне опитування, фронтальне та інші види опитування з поуроч­ним оцінюванням.

Повідомлення теми, цілі й завдань уроку. Тему кожного уроку вчитель повідомляє на початку заняття або роботи над новим матеріалом. При цьому важливо чітко її сформу­лювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні мають засвоїти.

Мотивування вчителем навчально-пізнавальної діяль­ності учнів має відбуватися протягом всього уроку. Воно спрямоване на формування і розвиток в учнів широких інтересів, потреб в різноманітних знаннях, чітких життєвих перспектив, професійної орієнтації та самовдосконалення. Мотиви — це внутрішні імпульси, які спонукають учня до активної навчально-пізнавальної діяльності.

Пояснення матеріалу. Цей етап повинен відповідати та­ким вимогам: учитель має продумати своє місце в класі, щоб його було чути і видно всім учням; не ходити по кла­су; говорити голосно і чітко; темп розповіді має бути розміреним; мова доступною. При цьому важливо спирати­ся на попередній досвід учнів; виділяти істотне й головне в навчальному матеріалі; послідовно викладати тему; викори­стовувати ілюстративний і демонстраційний матеріал.

Сприймання, осмислення і засвоєння нового матеріалу. Сприймання є першим етапом процесу засвоєння учнями нового матеріалу. Воно найбільш успішне, коли правильно поєднано виклад матеріалу, наочні посібники та самостійну роботу учнів. Осмислення знань — це заглиблення в суть явищ, процесів, які вивчаються. Воно передбачає насампе­ред розкриття внутрішніх закономірностей цих явиш. Ос­новними прийомами такої роботи є аналіз і синтез, абстра­гування і конкретизація, порівняння й узагальнення, моде­лювання, класифікація тощо.

Формування навичок і вмінь. Разом із засвоєнням на­вчального матеріалу учні засвоюють різноманітні навички та вміння, що формуються на основі знань. Основні компо­ненти формування навичок і вмінь: розбір і засвоєння пра­вила, яке лежить в основі навички; подолання труднощів під час набуття навички; вдосконалення й автоматизація навички; закріплення досягнутого рівня навички та викори­стання її на практиці. Основним методом формування на­вичок є вправи.

Підбиваючи підсумки уроку, вчитель коротко повідомляє цілі уроку і визначає, чи досягнуті вони, оцінює дисципліну як окремих учнів, так і всього класу.

Домашнє завдання. Методика передбачає чітку систему домашніх завдань; визначення і конкретизацію окремого домашнього завдання; визначення часу на ознайомлення з ним учнів; дохідливість домашнього завдання; інструктаж про його виконання.

• Урок засвоєння нових знань: перевірка домашнього за­вдання, актуалізація і корекція опорних знань; повідомлен­ня теми, цілей і завдань уроку; мотивування учіння; сприй­мання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, ос­мислення зв’язків і залежностей між елементами вивченого матеріалу; узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

• Урок формування навичок і вмінь: перевірка домашнь­ого завдання, актуалізація і корекція опорних знань, нави­чок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; вивчення нового ма­теріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); пер­винне застосування нових знань (пробні вправи); са­мостійне застосування учнями знань у стандартних ситу­аціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завдан­ням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку і повідомлення домашньо­го завдання.

• Урок узагальнення і систематизації знань: повідомлен­ня теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; відтворення й узагальнення понять і за­своєння відповідної їм системи знань; узагальнення та сис­тематизація основних теоретичних положень і відповідних наукових ідей; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

• Урок практичного застосування знань, навичок і вмінь: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; осмис­лення змісту й послідовності застосування способів вико­нання дій; самостійне виконання учнями завдань під кон­тролем і за допомогою вчителя; звіт учнів про роботу і тео­ретичне обґрунтування отриманих результатів; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

• Урок контролю і корекції знань, навичок і вмінь: повідо­млення теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; перевірка знання учнями фактичного ма­теріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення; застосування учня­ми знань у стандартних і змінних умовах; перевірка, аналіз і оцінка виконаних під час уроку робіт; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Методика визначених типів уроків складається з трьох частин:

— організація роботи — 1—3 хв.;

— основна частина (формування знань, навичок і вмінь; їх засвоєння, повторення, закріплення і контроль; застосування на практиці тощо) — 35—40 хв.;

— підведення підсумку уроку і повідомлення домаш­нього завдання — 2—3 хв.

Такі уроки прийнято вважати стандартними. Вони охоплюють основні етапи навчального процесу.

Стандартні уроки відіграли значну позитивну роль у навчанні школярів. Проте вже в середині 70-х років минулого століття з’явилась тенденція до зниження інтересу дітей до класних занять. На практиці це реалізувалося появою нестандартних уроків, головною метою яких є пробудження інтересу школярів до навчальної праці.

Суть нестандартних уроків досліджували багато педагогів, методистів. Зокрема на думку О. Антипової, В. Паламарчук, Д. Румянцевої, суть нестандартного уроку полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке б викликало насамперед інтерес учнів і сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню. Л. Лухтай називає нестандартним такий урок, який не вкладається (повністю або частково) в межі виробленого дидактикою, на якому вчитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, методів, традиційних видів роботи. Е. Печерська бачить головну особливість нестандартного уроку у викладанні певного матеріалу у формі, пов’язаній з численними асоціаціями, різними емоціями, що допомагає створити позитивну мотивацію навчальної діяльності О. Митник і В. Шпак наголошують, що нестандартний урок народжується завдяки нестандартній педагогічній теорії, вдумливому самоаналізу діяльності вчителя, передбаченню перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці, а найголовніше – завдяки відсутності штампів у педагогічній технології [1].

Нестандарт­ний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що не має традиційної структури. Такі уроки не вкладаються у рамки виробленого і сформованого дидактикою. Учитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, традиційних методів, видів роботи. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять. Істотно важливе значення для нестандартного уроку має організаційна форма навчання. Найпоширеніші серед них — урок-прес-конференція, урок-аукціон, урок-ділова гра, урок-ролева гра, урок громадського огляду знань, урок – «суд», урок комунікативної спрямованості, урок-занурення, урок-діалог, урок-диспут, урок типу КВК, урок-змагання, урок-консультація, комп’ютерний урок, урок-консиліум, уроки з груповими формами роботи, урок-твір, урок-винахід, урок-формула, урок-залік, урок пошуку істини, урок, який ведуть учні, урок взаємного навчання учнів, урок-репортаж, урок-свято, урок-телепрограма, урок-портрет, урок творчості, урок-творчий звіт, театралізований урок, урок-сумнів, урок-конкурс, урок-подорож, урок-фантазія, урок-концерт, урок-екскурсія, інтегральний урок, ігри, урок-захист проектних робіт, урок-комп’ютерна презентація тощо. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання, методику проведення таких занять.

У шкільній практиці, при вивчені нового матеріалу, вчителі частіше застосовують такі нетрадиційні уроки як: урок-лекція, урок-семінар, урок-конференція, театралізовані уроки, урок-репортаж, урок-свято, урок-телепрограма, урок-подорож, урок-екскурсія, урок-портрет та ін. Рішення завдань, поглиблення та розширення знань, повторення, пов’язане з використанням уроку-усного журналу, уроків-інтерв’ю, цікавих повідомлень, таких як: “Я хотів би знати ”, “Захист проекту ”, “Інформаційний пошук ”. С цією ж метою використовуються і уроки творчості: урок-твір, розробка проекту, презентація казок і ребусів, складання кіносценаріїв, КВК, вікторини.

Нестандартні уроки спрямовані на активізацію навчаль­но-пізнавальної діяльності учнів, бо вони глибоко зачіпають емоційно-мотиваційну сферу, формують дух змагальності, збуджують творчі сили, розвивають творче мислення, фор­мують мотивацію навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності. У них незвичайні задум, організація, методика проведення. Тому багато педагогів бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи.

Для нестандартних уроків характерною є інформаційно-пізнавальна система навчання – оволодіння готовими знаннями, пошук нових даних, розкриття внутрішньої сутності явищ через диспут, змагання. На цьому уроці вчитель може організувати діяльність класу так, щоб учні в міру можливості працювали самостійно, а він керував цією діяльністю, забезпечуючи її необхідними дидактичними матеріалами.

Порівняно із звичайним, нормативним заняттям нестандартний урок стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу школярів. Навчання на ньому спрямоване на підвищення їхніх знань, формування працьовитості, потрібних у житті навичок і вмінь.

Крім того, ці уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. Насамперед тому, що навчальний процес тут має багато спільного з ігровою діяльністю дітей. Майже всі прийоми, особи, дії нестандартних уроків відзначаються ігровим стимулюванням.

Найвищої майстерності в проведенні такого уроку досягає той учитель, який дозволяє своєму класові вільно почуватися й переживати, але утримує його в тих рамках, які потрібні для успіху в навчанні.

Користуючись свободою творчості й самостійної діяльності, учні не повинні забувати, що вони на уроці та дотримуватися певної дисципліни.

Водночас педагоги застерігають, зокрема відомий сучасний дидакт Савченко О.Я. зауважує, що не слід перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи в школі: вони не завжди характеризуються серйозною, вдумливою пізнавальною працею учнів, високою результативністю, властива їм і велика витрата часу.[2]

Розглянемо трохи докладніше найпоширеніші різновиди нестандартних уроків.

Урок-звіт як правило, проводиться наприкінці семестру (навчального року) з метою перевірки знань, умінь і навичок учнів з однієї або кількох тем. Програма уроку-звіту планується завчасно. Вчителем  або дітьми обираються ведучі журналістки, вчена рада огляду знань. Значущість уроку-звіту безсумнівна: це повторення вивченого матеріалу (віршів, пісень, розв’язування нетрадиційних математичних завдань), і поширення світогляду дітей. Також урок-звіт сприяє розвитку артистизму, мислення, мовлення, уміння спілкуватися, виховують культуру поведінки.

Урок-вікторина буде результативним лише за вмілої підготовки вчителем цього уроку. В основі вікторини лежать запитання, на які мають відповісти окремі учні чи команди, тому від змісту, форми та характеру запитань залежатиме результат вікторини. Складаючи запитання вікторини, вчитель повинен урахувати вік інтереси, розумовий розвиток, рівень знань учнів свого класу. Готуючи урок-вікторину, вчитель не повинен забувати, що головне завдання цієї форми навчання – дати учням знання з певної теми. Усі запитання вікторини повинні бути цікавими і нестандартними. Слід уникати сталих форм запитання на зразок: «Дайте визначення», «Назвіть». Під час формування запитань учитель може використати ілюстрації, роздавальний матеріал, твори мистецтва, ТЗН. Урок-вікторина має характер змагання, що також повинно впливати на побудову запитань. Для активного змагання запитання вікторини слід формувати чітко, конкретно, без зайвих слів. Лише в такому випадку учні зможуть дати швидку відповідь. Не менш важливим є підбиття підсумків вікторини. Логічним закінченням уроку-вікторини повинно бути оголошення переможців і оцінювання учнів.

Урок типу КВК – це своєрідна гра-змагання команд веселих і кмітливих, що розгортається на уроці. Характерною ознакою такого уроку є його насиченість позитивними емоціями. Безперечно, що урок, повний емоцій, на довгий час збережеться у пам’яті учнів. До того ж, він сприяє засвоєнню знань, розвиває активність, спостережливість, дотепність. Для уроку – КВК притаманними є певні особливості, які відрізняють його від усіх інших типів нестандартних уроків і які слід урахувати під час його підготовки та проведення. Перш за все треба організувати, як мінімум, дві команди, які братимуть участь у КВК. Команди повинні знайти собі цікаві назви та обрати капітанів. Другим важливим моментом уроку – КВК є наявність журі, яке оцінюватиме гру команд. Склад журі може бути різноманітним, включаючи і вчителя і учнів з активу класу, а також запрошених представників адміністрації школи, батьків. Головним критерієм під час формування складу журі повинна бути не його кількість, а об’єктивність. Щодо змісту уроку – КВК, то його повинні формувати такі конкурси, які б мали триєдину мету (навчальну, виховну, розвивальну) і за тривалістю вмістилися б у відведений для уроку час. Саме при формуванні змісту уроку – КВК не варто забувати, що це – урок, а не виховний захід, тому необхідно дотримуватися всіх функцій і завдань навчального заняття.

Урок-конкурс можна проводити з читання віршів, співу пісень, розігрування сценок. Змагаються декілька команд. Вчитель завчасно дає завдання для виконання на уроці (завдання однакові для всіх). Учні ретельно готуються, репетирують. Потім демонструють на уроці свої вміння. Враховується якість виконання. Вчитель разом з журі визначають переможців. Урок-конкурс можна проводити з читання віршів, співу пісень, розігрування сценок. Змагаються декілька команд.

Урок-подорож  – це поїздка або пересування пішки поза межі перебування. Але тільки в уяві, подумки, за допомогою власної фантазії і за сприянням тих умов, які оточують учня. При уявній подорожі може відбуватися все те, що супроводжує кожну справжню подорож – яскраві враження, позитивні емоції, цікаві зустрічі. Учні сидять за партами і одночасно вони подорожують за допомогою вказівок і порад учителя. Тут вчитель виступає в ролі капітана корабля, ведучого і т.д., а школярі мандрівниками. Основний позитивний момент уроку – подорожі полягає в тому, що учні відчувають себе мандрівниками-дослідниками, першовідкривачами, вченими науковцями, які вирішують важливу проблему. Вони самі роблять висновки, підсумки-узагальнення. Таким чином, урок-подорож сприяє розвиткові уяви і фантазії, мови і мислення, інтересу до вивчення того чи іншого предмету. Наприклад, при вивчені теми “Великобританія”, на уроці дається команда про початок рейсу із України до Великобританії. Вчитель завчасно готує комплекти фотокарток, плакати, карту, слайди, магнітофон та аудіокасети. Протягом уроку вчитель розповідає про Великобританію та її мешканців, підкріплюючи свою розповідь демонстрацією фотокарток, малюнків, карти. Необхідну лексику та власні назви учні записують у зошити. Для відчуття більшої реальності «мандрівки» можна використати комп’ютерні презентації як наочний матеріал для уроку.

Урок-залік – це нова форма проведення повторювально-узагальнюючого уроку, уроку контролю й обміну здобутих знань. Треба зазначити, що контролююча функція не є основною. На уроці важливо, щоб діти закріпили, узагальнили, систематизували вивчений матеріал. Уроки-заліки сприяють формуванню вольової сфери школярів, навичок самодисципліни. Таких уроків можна планувати 3-4 на рік з особливо важливих тем. Форма заліку: усна, фронтальна перевірка знань з теорії, самостійна робота практичного характеру; письмове опитування за картками-завданнями. Наприклад, при вивчені певної теми можна використати на уроці взаємоопитування учнів. В залікову комісію входять найсильніші учні. Вчитель уважно стежить за процесом опитування, а за результатами двох відповідей він виводить підсумкову оцінку.

Урок-рольова гра. Залежно від конкретної педагогічної мети уроку, його змісту, індивідуальних психологічних особливостей дітей та рівня їхнього розвитку, можна проводити сюжетно-рольові ігри з одним учнем, групою або всіма учнями класу. Ці ігри організовують тоді, коли необхідно на практиці показати, як правильно застосовувати знання.

У процесі проведення ігор у багатьох учнів підвищується інтерес до навчального предмету. Навіть пасивні на уроках діти хочуть вступити в гру. Ігри повніше реалізують підготовку учнів до практичної діяльності, привчають до колективних форм роботи.

Ефективною є гра, що проводиться з настановою на перемогу. Система підбиття підсумків гри передбачає:

– доброзичливе ставлення до учня;

– позитивне оцінювання зусиль учня;

– конкретні вказівки, спрямованні на покращення досягнутого результату.

Рухливі ігри, нестандартні завдання запобігають перевтомленню, підвищують працездатність, сприяють фізичному розвитку, формує в них конкретні уявлення. Полегшує оволодіння абстрактними поняттями.

Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі в грі.

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри – зрозуміле, чітке.

4. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

5. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливе порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо).

А.С. Макаренко писав: “Треба зазначити, що між грою і роботою немає великої різниці. В кожній грі є насамперед робоче зусилля думки ”.

О.Я. Савченко зазначає, що “у структура уроку місце гри визначається її пізнавальною метою і можливостями навчального матеріалу ”.

В процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватись, самостійно думати, розвивати увагу, спостережливість, кмітливість. В грі всі діти займають активну позицію. Ігри на уроках пов’язані з розвитком пізнавальних інтересів школярів, розвивають усне мовлення та логічне мислення школярів.

Гра дарує дітям радість і захоплення, пробудження у душі кожного з них добрі почуття, роздмухує вогник дитячої думки і творчості. Вона дає змогу привернути увагу й тривалий час підтримувати інтерес до тих важливих і складних завдань на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.

Наприклад, одноманітне розв’язування завдань на уроці математики стомлює дітей, виникає байдужість до вивчення предмета. Проте розв’язання цих самих завдань у процесі гри стає для дітей вже цікавою діяльністю через конкретність поставленої мети – в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він вміє, що він знає.

Докладніше на питанні навчальних та розвиваючих ігор в цій книзі ми  зупинимось пізніше.

Готуючись до нестандартних уроків вчитель має продумати:

– які вміння і навички вони повинні формувати у дітей;

– які виховні завдання вони мають реалізувати;

– який матеріал краще використати для уроку;

– чітко визначити організацію проведення уроку;

– підбиття підсумків.

Підсумовуючи сказане вище, можна зробити деякі висновки.

1. Нестандартні уроки дозволяють урізноманітнювати форми й методи роботи, позбавлятися шаблонів, створюють умови для виховання творчих здібностей школяра, розширюють функції вчителя, дають змогу враховувати специфіку певного матеріалу та індивідуальні особливості кожної дитини.

2. Використання нестандартних форм уроків сприяє формуванню пізнавальних інтересів школярів, діти безпосередньо беруть участь у процесі навчання. Пізнавальна діяльність учнів переважно має колективний характер, що створює передумови для взаємодії суб’єктів навчання, дає можливість для обміну інтелектуальними цінностями, порівняння й узгодження різних точок зору про об’єкти, які вивчаються на уроці.

3. Ефективність нестандартних уроків забезпечується за умови володіння вчителем методикою їх проведення та умілого використання таких уроків у певній системі в поєднанні з традиційними формами роботи.