ІГРИ ДЛЯ ХЛОПЧИКІВ І ДІВЧАТ

Ігри, що враховують гендерні відмінності хлопчиків і дівчаток
Гра «Build sentences »
Учитель пропонує дітям об'єднати за змістом наступну комбінацію слів: a doll, a car, dress, drive, beautiful, toy, favourite. Потім вчитель дає завдання скласти речення з отриманими словосполученнями. Можливі варіанти комбінацій слів для дівчаток: a doll, dress, beautiful; можливі пропозиції: I like my doll. It is beautiful. It has many dresses. Можливі варіанти комбінації слів для хлопчиків: a car, drive, beautiful; можливі пропозиції: I like playing with cars. I can drive my car. It is new.
Гра «What is beautiful?»
Учитель називає слово і просить дітей намалювати ті предмети, які, на їх погляд, є гарними. Гендерні відмінності у цьому разі виявляються при виконанні завдання. Оскільки у дівчаток і хлопчиків різні уявлення про те, що є красивим, то й малюнки в них за своїм змістом будуть сильно відрізнятися - у дівчаток ляльки, квіти, а у хлопчиків це можуть бути машини, солдатики і так далі.
Гра «What do you imagine?»
Вчитель просить учнів розслабитися, закрити очі. У цей час учитель ставить музику будь-якого жанру. Під час прослуховування діти повинні представити картинку про цю пісню. Потім діти повинні сказати кілька пропозицій про те, що вони представляли, слухаючи цю пісню.

Гра «If I were a ... I would ... »
Учні повинні сказати про те, щоб вони зробили, якби були ким-небудь.
Наприклад, If I were a divsident I would be very rich. Ця гра сприяє вираженню власних думок з того чи іншого питання.
Гра «Retell the story »
Дана гра проводиться після прочитання дітьми певного тексту. Діти повинні добре розуміти суть тексту. Потім дається завдання переказати цей текст від імені різних героїв: журналіста, пліткаря, маленьку дитину, лиходія і т.д.
Гра «Find the definition »
Учням пропонується поєднати слово з дефініцією. Наприклад,
a doll it helps us to know more
a car girls like to plays with it
a book boys usually play with it
Гра «Odd one out »
Учням необхідно викреслити зайве слово. Наприклад,
· Volleyball, flowers, sports, football
· Cucumber, tomato, banana, onion

Соціально-рольові ігри, спрямовані на розвиток у дітей якостей мужності і жіночності
Гра «Meeting a new friend»
На початку гри вчитель-ведучий звертає увагу дітей на різні варіанти вітання у чоловіків і жінок в Росії і в Англії. Жінки при вітанні, як правило, цілують один одного в щоку, а чоловіки обмінюються рукостисканням. Далі вчитель просить привітатися дівчинку з дівчинкою, хлопчика з хлопчиком, а потім дівчинку і хлопчика, дотримуючись прийняті правила.
Гра «We have a holiday!»
Така гра може проводитися в процесі підготовки до свята. Дітям пропонується розповісти, як вони готуються до свята, що саме вони вміють робити. Можливі варіанти відповідей дівчаток: I can sew. I can decorate the room. Можливі варіанти відповідей хлопчиків: I can help you. I can carry the bags.
Гра «What I like doing?»
Учитель пропонує дітям розповісти про те, що їм найбільше до вподоби, про улюбленому виді спорту, про улюблену іграшку. Можливі варіанти відповідей дівчаток: I like playing with dolls. I like cooking. Можливі варіанти відповідей для хлопчиків: I like driving. I like to swim.
Гра «Welcome to Mr. Brown! »
Учням заздалегідь лунають ролі: тато, мама, діти містера Брауна, гості. Суть гри: сім'я містера Брауна повинна зустріти гостей, запросити їх за стіл і пригостити смачною вечерею. Під час цієї гри діти повинні вести себе культурно, слідуючи етикету.
Конспект уроку з англійської мови
I like living here
Тема уроку: I like living here
Цілі: Практична: 1) ознайомити і закріпити лексичний та граматичний матеріал (конструкція there is, are)
2) удосконалювати фонетичні та лексичні навички
3) формувати навички усного монологічного мовлення
Освітня: підвищувати філологічний кругозір учнів
Розвиваюча: розвивати психічні процеси
(Пам'ять, увага, мова).
Виховна: виховувати шанобливе ставлення до малої Батьківщини.
Обладнання: опорні схеми, роздатковий матеріал.
Структура уроку:
1. Орг. момент
Постановка цілей
2. Мовна зарядка
3. Семантизація лексики:
а) пошук інтернаціональних слів;
б) фонетична відпрацювання слів;
в) знаходження еквівалентів.
4. Ознайомлення з конструкцією «there is, are»:
а) пояснення правил;
б) фон, відпрацювання конструкції;
в) виконання вправ на підстановку;
г) виконання вправ на розширення;
д) гра «Тhere is, are»;
е) побудова речень з конструкцією «there is, are».
5. Підведення підсумків.
Оцінка діяльності учнів.
Інформація про домашнє завдання.
Good morning boys and girls! Take your seats. Who is on duty today? Stand up, please. What is your name? What date is it today? What day is it today? Who is absent today? Thank you very much. Sit down, please.
And now answer my questions.
Questions for girls:
1) Do you have a doll?
2) Do you like to cook?
3) Do you like flowers?
4) Do you a sister?
Questions for girls boys:
1) Do you like sports?
2) Do you have a dog?
3) Do you go to school?
4) Do you have a family?
Boys, now I will show you some words and you should translate them. Of course, if you know. Girls, you should just to repeat after me.
Church
Theatre
Stadium
Supermarket
Park
Cinema
School
Pet shop
Computer center
Swimming-pool
Well done! Bow I will give you the task. You should match a word with the transcription.
Сьогодні на уроці ми з вами дізнаємося про те, як правильно сказати по-англійськи, що щось десь знаходиться. Для цього нам знадобиться конструкція «there is, are». Repeat after me, please. Перекладається вона як «є, є, знаходиться».
Now I will give tables with the rule for boys and some gr. sentences for girls. You should read it and then you are to tell me the rules of using the construction «there is, are».
OK. Who can retell the rules?
Let's read the next sentences:
There is a park in our town.
There are some schools in our town.
There is no cinema in our town.
Is there a pet shop in our town?
Are there any supermarkets in our town?
Yes, there is.
No, there is not.
Yes, there are.
No, there are not.
Well done! Now I will give you the next task. Girls, you are to choose IS or ARE. Boys, you are to correct the mistakes.
E. g. There (is, are) a park in our town.
There is a parks in our town.
Look at the blackboard, please. You see a sentence: There is a ... book on the table. You should put in an adjective after the word «book».
Now let's play! There is something in my hand. You are to name it.
The last task for you. Try to tell something using these words and «there is, are».
Thank you for the lesson. You have some marks. They are ... H / w: You should write down 4 sentences about your town. The lesson is over. Good bye.
Конспект уроку з англійської мови
I advise you ...
Тема уроку: I advise you ...
Цілі: Практична: 1) закріпити лексичний та граматичний матеріал
2) удосконалювати фонетичні та лексичні навички
3) формувати навички усного та письмового мовлення
Освітня: підвищувати філологічний кругозір учнів
Розвиваюча: розвивати психічні процеси
(Пам'ять, увага, мова).
Виховна: виховувати шанобливе ставлення до малої Батьківщини.
Обладнання: опорні схеми, роздатковий матеріал.
Структура уроку:
1.Орг. момент
Постановка цілей
2. Фон. зарядка
3. Мовна зарядка
4. Виконання вправ з формування лексичних навичок:
а) Гра «Розрізані слова»
б) Гра «Виправ помилки»
5. Виконання вправ з формування граматичних навичок:
а) Гра «Кинь м'яч і скажи»
б) виконання вправ за ступенями порівняння прикметників
в) опис картинок
6. Підведення підсумків.
Оцінка діяльності учнів.
Інформація про домашнє завдання.
Good morning boys and girls! Take your seats. Who is on duty today? Stand up, please. What is your name? What date is it today? What day is it today? Who is absent today? Thank you very much. Sit down, please.
Look at the blackboard and repeat after me:
Museum
Theatre
Beautiful
Comfortable
Convenient
Expensive
Popular
Well done!
And now answer my question: "How are you today?" Thanks.
So today we will play. Ви повинні розділитися на 2 команди. Вони будуть представляти туристичні агентства. Уявіть, що до нас скоро приїдуть іноземні гості. Давайте згадаємо все, що ми можемо сказати про своє місто.
So the first task "Cutting". Ви повинні з'єднати склади в слова і потім прочитати їх.
The second task. Girls, you should put in the letter. Boys, you should correct the mistakes in the words.
Now we will play with the ball. I will give it to you and tell you an adjective. Then you are to name the comparative and superlative degrees.
Well done! I will give you cards. You are to write down the degrees of these adjectives.
So I have the next task for you. Somebody should come to me and take the card. You should read the sentence and translate it.
Now I give your pictures. And then you should describe them.
Well done! Thanks for the lesson. You were very active. H / w: you are to repeat all the words and gr. rules. Good bye.
Конспект уроку з англійської мови
More about my family 
Тема уроку: More about my family
Цілі: Практична: 1) закріпити лексичний та граматичний матеріал
2) удосконалювати фонетичні та лексичні навички
3) формувати навички усного та письмового мовлення
Освітня: підвищувати філологічний кругозір учнів
Розвиваюча: розвивати психічні процеси
(Пам'ять, увага, мова).
Виховна: виховувати шанобливе ставлення до сім'ї
Обладнання: тексти
Структура уроку:
1.Орг. момент
Постановка цілей
2. Фон. зарядка
3. Мовна зарядка
4. Дотекстовий етап.
«Вгадай про що цей текст?»
5. Текстовий етап
Відповіді на питання
6. Післятекстові етап
Розповідь про свою сім'ю
6. Підведення підсумків.
Оцінка діяльності учнів.
Good morning boys and girls! Take your seats. Who is on duty today? Stand up, please. What is your name? What date is it today? What day is it today? Who is absent today? Thank you very much. Sit down, please.
Look at the blackboard and repeat after me:
Family
Biology
Surname
Computer programmer
Father
Mother
Teacher
Student
And now answer my questions.
Do you have a mother?
Do you like to cook?
Do you like flowers?
Do you a sister?
Do you like sports?
Do you have a dog?
Do you like a brother?
Do you have a family?
Now I will give you texts. Please, read the title of this text and tell what this text is about.
Read this text and then answer the questions:
1) What is your name?
2) How old are you?
3) Is your family large?
4) How many are you in the family?
5) Do you have a sister or a brother?
6) What are your parents?
So I have the next task. Try to tell about your family.
Boys and girls, answer my question. What do you usually do at home?
Well done! Thanks for the lesson. You were very active. H / w: you are to repeat all the words and gr. rules. Good bye.
Text "More about my text"
Hello! My name is Alex. My surname is Sidorow. I am 10 years old. I want to tell you about my family. My family is large. I have got a father, a mother, a sister, a brother and a grandmother. My mother is a teacher of biology. She likes to cook. My father is a computer programmer. He likes to play the guitar. My brother and sister are students. They always read books. My grandmother likes to knit.
I love my family.
Сто до одного «Ігри та іграшки» 
Мета: активізація лексики за темами «Ігри» та «Іграшки»; актуалізація вивчених мовних структур; закріплення навичок граматики.
Обладнання: всі відповіді зображені на листочках і прикріплені до дошки по порядку (по ходу гри помічник перевертає картки зображенням вгору і підраховує очки, записуючи їх на дошці); призи, зроблені самими хлопцями.
Хід заходу
-Good morning, boys and girls! Today we'll play the game "One hundred to one".
-We have got two teams: Black Horses and White Mice. Introduce yourselves, please.
Капітан представляє всіх гравців.
- Уважно слухаємо правила гри. По одному учаснику з кожної команди виходять і відповідають на питання. Право відповіді буде у тієї команди, яка назве верхню строчку.
- Let's start. The first games is! Перші учасники - come here! Listen to the question and ring the bell. Зателефонуйте в дзвоник, якщо знаєте відповідь.
I. What do children do in the park? (Children ride a big wheel.) Варіанти відповідей (представлені картинками):
a) ride on merry-go-round (57)
b) ride a big wheel (30)
c) swing (10)
d) play tag (2)
e) roller-skate (1)
Учасники команди відповідають до тих пір, поки не допустять помилку. У цьому випадку хід переходить до іншої команди з бліцопитування.
Рахунок виносять на дошку.
- Let's clap to them!
- So, we have a rest and we can recite poems and sing songs. Вчитель організовує музичну паузу. Співають всі учасники.
I like to ride a bicycle,
I like to ride a bike,
I want to ride my bicycle,
I want to ride my bike.
- Thank you! Now we'll have the double game. All your points will double (подвояться). Другі учасники, come here! Listen to the question and ring the bell.
2. What does she do at home?
Варіанти відповідей (представлені на картинках).
a) plays board games (42)
b) watches television (29)
c) plays snakes and ladders (21)
d) plays the piano (5)
e) reads books (3)
Враховується граматична правильність відповіді: She plays board games.
- Weli, the team № ... has ... points. Let's have a rest! Let's recite poems. Два учні розповідають вірш "We like to play".
- Thank you very much. The next task for you is the triple game. All your points will increase in 3 times (збільшаться в З рази). Треті учасники, come here! Listen to the task.
3. What colour is the pig? (The pig is pink.)
Варіанти відповідей (представлені кольоровими картками):
a) pink (71)
b) grey (19)
c) brown (5)
d) yellow (4)
e) white (1)
- So, the winner is the team № ... Thank you. Clap your hands!
- Let's play the contrary game (гру навпаки). Listen to the task.
- Порадившись всією командою і вирішіть, яку відповідь буде найменш популярним. На обмірковування вам дається одна хвилина.
4. What or who can be white? (A hare can be white.)
Варіанти відповідей:
a) hare (100)
b) cat (200)
c) mouse (300) 

d) car (400)
e) horse (500)
-So, the team № ... is the winner. Clap your hands!
-Let 's play the final game. Один учасник виходить, другий відповідає на запитання. Потім перший учасник виходить і відповідає на ті ж питання. Повторюватися можна - в цьому випадку команда голосно грюкає і потрібно сказати щось інше. Разом обидва учасники повинні набрати 200 очок. Let's start.
Питання:
1.What colour is a mouse?
2.Who is funny?
3.What do we ride on?
4.Where do you play?
5.What toy begins with
Передбачувані відповіді і бали:
1. 1. grey (50)
2.white (39)
3.red (6)
4.black (4)
5.yellow (1)
2. 1. monkey (60)
2.penguin (28)
3.frog (7)
4.chicken (3)
5.Pig (2)
3. 1. horse (45)
2.bike (32)
3.scooter (12)
4.pony (8)
5.merry-go-round (3)
4. 1. on the playground (38)
2.in the park (21)
3.at home (19)
4.in the zoo (13)
5.on the farm (9)
5. 1. cat (35)
2.computer (28)
3.kitten (23)
4.cow (9)
5.car (5)
Перший учасник відповідає на питання, помічник відзначає його варіант відповіді. Після цього підраховуються очки. Потім виходить другий учасник і відповідає на ці ж питання. Команда допомагає визначити названі слова оплесками. Кожному учаснику дається 30 сек.
- Excellent! You have more than 200 points! You have won! Clap your hands and step your feet! Now let's sing a song "I Have Ten Little Fingers" together.
I have ten little fingers
And they all belong to me.
I can make them do many things.
So would you like to see?
I can shut them up tight.
I can open them wide.
I can put them together
Or make them all hide.
I can make them jump high.
I can make them jump low.
I can fold them quietly
And hold them just so.
Потім вчитель підводить підсумки, оголошує переможця.
Цветик-семицветик «Сім'я» 
Цілі: вдосконалення навичок монологічного мовлення з теми «Сім'я»; актуалізація граматичних навичок; тренування навичок діалогічного мовлення.
Обладнання: малюнки із зображенням різних людей для розігрування діалогів; транскрипційні значки; квіточко-семицветик; набірне полотно.
Хід заходу
I. Організаційний момент
-Good morning, boys and girls! I am glad to see you.
-Сьогодні на уроці у нас незвичайна квітка. Подивіться, його пелюстки різного кольору. Який же це квітка? Правильно, це квітка з казки «Квіточка-семицветик». Звичайно, це не той самий квітка, але він теж чарівний. На кожному з його пелюсток написано завдання, і, я Думаю, ви зможете їх виконати. У квітки сім пелюсток, і у нас з вами буде сім завдань. Той, хто краще за всіх виконає завдання, отримує право відірвати одну пелюстку.
П. Проведення конкурсів
Конкурс I. «Синій пелюстка»
На дошці розвішані різні транскрипційні значки вивчених англійських звуків. Завдання для учнів: назвати звуки і скласти з них слова на тему «Сім'я». Учні по черзі виходять до дошки і складають слова зі звуків, розташовуючи їх на набірному полотні.
Конкурс 2. «Червоний пелюстка»
Учитель показує різні звуки і пропонує учням назвати англійські слова з цими звуками: [е] - seven, red, pen, rest; [se] - cat, black, family, Sam, parrot; [r] - grandfather, grey, brother, relative, etc.
Конкурс З. «Жовтий пелюстка»
- It is interesting to know what relatives you have. Who is ready to start?
Учитель пропонує учням розповісти про свою сім'ю. Учитель може ускладнити завдання і запропонувати учням не тільки називати членів своєї сім'ї, але й назвати їх імена, вік, улюблені заняття.
Конкурс 4. «Коричневий пелюстка *
- It's time to do the next task. You will get the card with three word combinations. Ask the questions to your friends using Present Indefinite.
Вчитель роздає картки з різними словосполученнями. Словосполучення в усіх учнів різні. Завдання для учня: скласти питання і поставити їх своїм однокласникам, використовуючи даний невизначений час.
Орієнтовна картка:
Те help about the house, to buy butter and milk, to write a letter to Granny.
Передбачувані питання:
Who helps about the house?
Do you go to the shop every day?
Do you write a letter to your Granny every month?
Конкурс 5. «Білий пелюстка»
- Наступне завдання - це гра «Розкажи про свого друга». Let's play the game "Tell me about your friend". I want you to be attentive and active.
Учитель пропонує учням прослухати пропозиції, змінити їх і розповісти про свого друга.
1.I don't live in Moscow. (My friend doesn 't live in Moscow.)
2.I want to visit London. (She wants to visit London.)
3.We are proud of our family. (He is proud of his family.)
4.They like to go to the park. (He likes to go to the park.)
5.I visit this garden every week. (Jake visits this garden every week.)
6.I like this cat very much. (She likes this cat very much.)
7.I don't do my homework in the morning. (My friend doesn't do her homework in the morning.)
Конкурс в. «Фіолетовий пелюстка»
- The next task for you is to work in pairs and act out the dialogues. The topic of your dialogue will be "My friend's family". You have three minutes to divide into pairs and choose the picture.
Учні діляться на пари і розігрують діалоги по темі «Сім'я мого друга». Учитель дає учням час на вибір картинок і складання діалогу. Діалог повинен включати вітання і 4-6 питання. Приблизний діалог: ~ Hello, Mike!
- Hello, Helen!
- Have you got a friend?
- Yes, I have. His name is Nick.
- How old is he?
- He is nine years old.
- Is his family large?
- No, his family is not very large. He has got a father, a mother and a brother.
- Has he got an aunt or an uncle?
- He has an aunt and two uncles.
- Does he love his family?
- Yes, he does. He loves his family very much.
- Do you like your friend?
- Yes, I do. He is a real friend.
- Thank you. Good-bye.
- Good-bye.
HI. Підведення підсумків уроку
- Our time is over. Thank you for your work. We recited the poems, asked and answered the questions, acted out the dialogues, sang and played a lot. Good-bye, boys and girls!
День матері
Цілі: вдосконалення навичок виразного розповідання віршів; тренування монологічного мовлення; стимулювання інтересу до вивчення іноземної мови.
Обладнання: малюнки дітей (портрети мам, сестер, бабусь); квіти; кулі; іграшки тварин для гри «Де це?".
Хід заходу
- Today we shall have a lot of guests. They are our nearest and dearest. You can see your mothers here. I think you are glad to see them and they are happy to see you.
Учитель вітає дітей та їх батьків і каже дітям, що проведене захід присвячується свята «День 8 березня». Учні оформляють класну кімнату кулями, квітами і малюнками (портретами своїх мам, сестер і бабусь). Учні по черзі розповідають вірші і виконують пісні. Довгі вірші розучують і розповідають кілька учнів по 4 рядки кожен. Після виконання художніх номерів вчитель організовує ігри, в яких беруть участь діти та їхні батьки.
-You have learnt some poems. Let's listen to you. Who will start?
My mother
Who said "Goodnight",
When 1 was a child?
My mother.
Who dressed my dolls in clothes so gay
And showed me often how to play?
My mother.
Who ran to help me when I fell
And who could funny stories tell?
My mother.
Who sits at my head when I am in bed?
My mother.
Who is so nice, who is so kind,
Another so dear you'll never find?
My mother.
Mother
A mother has so many things to do,
From washing, ironing, cleaning to tying a shoe.
When they forget to wash their faces clean,
And their clothes are the muddiest you've ever seen,
Who repairs the clothes and scrubs them like new?
Of course, that is what a Mother will do.
Who becomes a doctor or the nurse when they are ill,
Applying a bandage or giving them a pill?
Who becomes a detective to find a toy or a book?
For missing things she must look and look.
Who becomes a listener to every broken heart,
To every accomplishment that a child makes?
Who scolds their children when they are naughty
Or reminds them of God when they are too haughty?
Who tends her family with love and patience, too?
Of course that is what a Mother will do.
(By Jeff Greener)
- I think you love your mothers very much. It's time to listen to your stories about your mothers.
Учитель пропонує учням уявити свої розповіді про своїх мам. На дошці вивішуються малюнки дітей - портрети мам.
Приблизний розповідь:
My mother is a nice woman. Her name is Anna Ivanovna. She is 30 years old. She is a doctor. My mother has blue eyes, black hair and a red mouth. She is not tall. My mother is thin. She is a beautiful woman. My mother is kind and clever. She is my best friend. She tells me funny stories and read a book every evening. I love my mother very much.
Goodnight, Father!
Goodnight, Mother!
Kiss your little son!
Goodnight, sister!
Goodnight, brother!
Goodnight, everyone!
- You can recite the poems very well. Do you know any songs about the holiday? Let's sing it all together.
Учні хором виконують пісню, присвячену святу.
My Dear Mummy
My dear, dear mummy!
I love you so much.
I want you to be happy
On the eighth of March.
Be happy, be happy
On the eighth of March,
Be happy, be happy
On the eighth of March.
When do you usually get up? Do you like to go to school?
Now let's find out if Kate likes to go to school or not.
На сцену виходять дві учениці і розігрують сценку 'Sleepy Kate ".
Mother
Dear Kate! Don't be late!
Wake up! It's seven o'clock sharp!
Kate
Oh, Mummy, dear!
I can hardly hear what you say.
Please let me stay in my bed.
I'm a sleepy head.
Mother
Sleepy Kate! You are late!
Get up! It's eight o'clock sharp!
Kate
Oh, Mummy, please, leave me in peace.
My eyes are shut. I can't get up.
Mother
Lazy Kate! I can't wait!
Please get up! It's nine o'clock sharp!
Kate
It's Monday today. Such a difficult day!
I'm so stressed and a bit dedivssed,
And I need some rest to be at my best.
Mother
Shameless Kate! Listen what I say!
It's nearly nine and a quarter!
I'll bring a bucket of water and pour it out of pail
As all my words and actions fail.
Kate
Please, don't, don't, don't! It's time for me to go.
- Our boys and girls like to play. Now we shall play different games and your mothers and fathers will take part in them.
Учитель проводить ігри за участю учнів та їх батьків.
Гра «Де це?"
Ведучий (один з учнів) виходить за двері. У цей час його мама ховає предмет у кімнаті. Коли ведучий повертається, інші діти допомагають йому знайти предмет, даючи інструкції англійською мовою.
Гра «Ми вам скажемо і покажемо»
Батьки і діти стають навколо вчителя по колу на невеликій відстані. Гравці домовляються про словах і рухах, які вони будуть виконувати. Кожному слову або словосполученню відповідає який-небудь рух.
Наприклад:
Hello! - Учасники гри присідають.
One - йдуть по колу проти годинникової стрілки.
Two - йдуть по колу за годинниковою стрілкою.
Good-bye! - Піднімають руки вгору.
Гра «Що змінилося? *
Учасники гри сідають у коло. Ведучий виходить із кімнати. У цей час гравці міняються місцями. Ведучий повертається, і гравці хором задають питання: "Who is out?"
Повернувшись ведучий повинен посадити всіх на колишні місця.
- Thank you for your poems and songs, my dear children. I hope that your relatives liked our concert very much. I want you and your mothers to be happy and healthy. See you next week. Good-bye, boys and girls.
Мої улюблені іграшки 
Цілі: закріплення лексичних навичок з теми «Іграшки»; тренування навичок діалогічного мовлення; вдосконалення навичок виразного розповідання віршів.
Обладнання: іграшки тварин; коробка; картинки із зображенням різних іграшок.
Хід заходу
I. Організаційний момент
-Good morning, children! (Good morning, Марія Петрівна!)
-I am glad to see you, (We are glad to see you too.)
- How are you? (We are fine, thanks. And how are you?)
- I'm fine, thank you. Who is absent today? (All pupils are divsent.)
- Today we shall play with our toys, recite poems and sing songs. Учитель вітає дітей і пропонує виконати різні завдання індивідуально і по командах.
П. Виконання завдань Завдання I
- Listen to the poems, please. I shall read them in Russian and you will guess the names of the animals. Be careful.
Учитель пропонує дітям провести розминку: діти прослуховують вірші вчителя і доповнюють їх назвами вивчених тварин.
Зразкові вірша:
Довелося якось мені Покататися на слоні. У слона спина сильна, Elephant - кличуть слона.
Курка і півник Бігали по вулиці. Півня назвали - cock, Hen - назвали курку.
У зоопарку розсмішити усіх зуміють мавпочки. Постарайтеся не забути: Мавпа значить monkey.
Хоч ти в Африці і не був, Все одно корисно знати, Що верблюда словом camel По-англійськи треба кликати.
Спить взимку в барлозі ведмедик, Солодко спить кудлатий bear. З ним римується зайчик, По-англійськи заєць - hare.
Шкандибає качка так, Ніби тягне важкий тягар. По-англійськи качка - duck, Ну а гусак і зовсім - goose.
Пес біг за кішкою слідом, Але впіймати її не зміг. По-англійськи кішка - cat, А собака буде dog.
Хто в траві шарудить в саду? А хто плаває в ставку? Ну-ка відгадай, подружка! Mouse - миша, frog - жаба.
Завдання 2. Гра "Guess"
- Now I want you to divide into two teams. You will ask and answer the questions about the toys and find out what toys your classmates have or haven't got.
Учні діляться на 2 команди, які шикуються навпроти один одного. Кожна дитина отримує картинку із зображенням іграшки. По черзі члени команд задають питання своїм суперникам. Учитель оцінює правильність заданих питань і відповідей.
Зразкові питання і відповіді:
Have you got a train (a plane, a cat, a dog, a doll, a ball)?
(Yes, I have. No, I haven't.)
Завдання 3
- Do you like to play? What toys do you like to play with? I have many toys in the box. If you guess a toy, I shall put it on my table.
Вчитель демонструє дітям коробку, в якій містяться різні іграшки. Якщо учні вгадують, яка іграшка є в коробці, вчитель виставляє її на стіл.
Зразкові питання і відповіді:
Is it a ball? Yes, it is. / No, it is not.
Завдання 4
- Have you got many toys at home? Do you like to go to the shop? I shall be a shop-assistant. You will go to the shop and choose a toy to buy.
Вчитель запрошує дітей пограти у гру «Магазин іграшок». Для гри використовуються іграшки, виставлені на стіл з коробки під час виконання попереднього завдання. Роль продавця може виконувати як вчитель, так і учень.
Приблизний діалог покупця і продавця:
-Good morning!
-Good morning!
- Can I help you?
- I like this red cat.
- Take it, please.
-Thank you very much.
-You are welcome.
Завдання 5
- Now you will tell us about your favourite toys. Tell us about its colour, its size, what you like to do with your toys.
Учитель пропонує учням уявити свої розповіді про улюблених іграшках, які заздалегідь підготовлені дітьми вдома. Також учні можуть принести з дому свої іграшки.
Приблизний розповідь:
I have got many toys. I have got two hares, three bears, four balls and one elephant. But I like to play with my doll. Her name is Lucy. My doll is big and nice. She is pink. She has got a red dress. Lucy can say "Mama". I like to play "Mothers and Daughters" with my doll.
Завдання 6
- Do you know many poems and songs about your favourite toys? I want you to go to the blackboard and recite the poems and sing songs to your classmates.
Учні розповідають вірші та виконують пісні на тему «Іграшки».
Look at my toys! Look at my wonderful toys! A doll and a ball and a plane. A top and a big blue train.
I have got a car and a drum. I have got a nice big ball. I have got a kite. I have got a ball. How I love them all!
My divtty doll Is very small. I love my Pretty little doll.
One and two and three and four I'm sitting on the floor. I'm playing with a ball And a divtty little girl. One and two and three and four We are sitting on the floor. We are sitting girls and boys. We are playing with our toys.

III. Підведення підсумків
- Thank you for your work. You have many toys and you like to play with them very much. Now it's time to recite the poem all together.
Учитель підводить підсумки і декламує вірш разом з дітьми.
I like to read, I like to play,
I like to study every day.
I like to jump, I like to run,
I like to play, it's fun.
Парк розваг «Професії» 
Цілі: закріплення вивченого матеріалу з теми «Професії»; тренування лексичних та графічних навичок; актуалізація вивчених мовних зразків.
Обладнання: картинки з теми «Професії»; розрізна абетка.
Хід заходу
- Good morning, children! I am glad to see you.
- We shall to the park today. We'll play there.
Учитель вітає дітей і пропонує відвідати парк розваг,
Атракціон "Clever Child"
- Атракціони в цьому парку допоможуть нам визначити, які професії ви вивчили.
Клас ділиться на команди. Учитель позначає лінію між стінами, ділить простір навпіл. Учитель стоїть з одного боку лінії, а діти - з іншого. Перед початком гри дітям роздають картки з картинками, на яких зображені професії. Вчитель каже:
- Step forward if you have got a doctor in your hands. У відповідь учень говорить:
- I have got a doctor.
Учень, у якого є картка з названою професією, робить крок. Той, хто перший дійде до позначеної лінії, отримує бали, які зараховуються його команді.
Атракціон "What Word Sounds?"
Викладач роздає командам картки з професіями, потім читає з певною швидкістю слова в довільній послідовності, учні повинні вибудувати картки в тій послідовності, в якій вони проголошено викладачем. Команда, яка розклала картки в правильній послідовності, отримує бал.
Атракціон "Spilt letters '"
Командам видається розрізна абетка, вчитель, називати букву, одночасно учні вибирають букви з розрізної азбуки і становлять слова на тему «Професії». Виграла команда може придумати своє слово, а команда суперників повинна його вгадати і отримати заохочувальний бал.
Атракціон "Gone fishing"
На столі розкладаються картинки, із закріпленими на них скріпками, дітям видаються «вудки». Учитель пропонує
вивуджувати картка з професіями і, використовуючи конструкцію "I want to be ..." вони говорять, ким вони хочуть бути.
Атракціон "At the theatre"
Кожній команді видається картка з назвою професії, завданням учнів є зобразити командою або одним учнем задану професію. Команда суперників повинна відгадати зображувану професію. У цьому атракціоні оцінюється не тільки правильну відповідь, але й артистизм учнів, що представляють професію.
Наприкінці заходу підсумовуються зароблені командами бали, виявляється переможець і виробляється нагородження.
Мої родичі 
Цілі: вдосконалення навичок говоріння за темою «Сім'я»; закріплення граматичних та фонетичних навичок, розвиток навичок аудіювання.
Устаткування; картинки членів сім'ї; малюнки і фотографії учнів із зображеннями членів сім'ї; завдання на картках (слова в транскрипції); повітряні кулі для прикраси класу,
Хід заходу
- Hello, boys and girls! (Hello!}
- How are you today? (I am fine, thanks. And how are you?)
- I am fine, thanks. I want to know how the members of your family are.
Учитель вітає дітей і задає питання окремим учням, виконуючи пісеньку.
- How is your mother? (She is fine, thanks.)
- How is your father? (He is fine, thanks.)
- How is your sister? (She is fine, thanks.)
- How is your brother? (He is fine, thanks.)
Завдання 1
Учитель повідомляє мета заняття і пропонує командам привітати один одного.
- Let's start. The first task is greeting. Перша команда:
- We are "Friends". A friend in need is a friend indeed.
Друга команда:
- We are "Clever Boys and Girls". We are happy, we are fine, we are merry, we are nice.
Завдання 2
- The next task for you is to ask and answer the questions about the members of our families. Who is ready to begin?
Команди по черзі задають питання суперникам по темі «Моя сім'я *. За кожну правильно складений питання і відповіді команда отримує по одному балу. Учитель звертає увагу дітей на те, що в даній роботі повинні прийняти участь усі члени команди.
Зразкові питання:
1.Have you got a sister?
2.What is her name?
3.How many brothers have you got?
4.Where is your father from?
5.How old is your sister?
6.Does your sister like to play with toys?
7.Do your brothers like to ride a horse?
8.Where does your mother like to go?
Завдання 3
- Now I want you to look at the cards. They are on your tables. You can see the transcription of some words there. You must read them correctly one by one.
Учитель пояснює учням наступне завдання: команди отримують картку зі списком слів у транскрипції. Члени команди по черзі читають і перекладаютьслова на тему «Моя сім'я». Командам може бути запропоновані як однакові, так і різні слова на картках.
Зразкові слова на картці:
[Haev], ['тлре], [a: nt], [лдк1], [' sista], ['Ьглре], Цк], [neimj, [pleib [laik], [| av].
Завдання 4
- Listen to me carefully. I shall '° ead a story about the boy. Try to understand it and get ready to answer my questions.
Команди прослуховують розповідь вчителя і відповідають на питання змісту тексту.
Розповідь може бути записаний на плівці або зачитується вчителем 1-2 рази.
Приблизний розповідь:
Hello! My name is Jack. I am seven. I am from Great Britain, from London. I have a family: a mother, a father, a sister and two brothers. I have a grandfather, I have no grandmother.
My sister is four. Her name is Nelly. She likes to play with her dolls. Nelly likes to go to the park. My brothers like to ride bikes. We like to go to the zoo with our grandfather.
I like my family. We are good friends.
Зразкові питання:
1.Where is Jack from?
2.How old is the boy?
3.Has he got a sister?
4.How old is she?
5.What is her name?
6.What does Nelly like to do?
7.What toys does she like to play?
8.How many brothers has Jack got?
9.Do his brothers like to play with dolls?
10. What do Jack and his brothers like to do?
Завдання 5
- It is interesting to know about your families. Are you ready to describe them? If you brought some pictures or photos, put them on the blackboard.
По 2 особи з кожної команди представляють свої розповіді по темі «Моя сім'я». Під час розповіді учні демонструють свої малюнки і фотографії.
Приблизний розповідь:
Hello! My name is Kate. I am from Russia. I am eight. I have a large family. I have a mother, a father, a sister and a grandmother. I have no brother. I have no grandfather.
My sister is ten years old. Her name is Ann. She likes to go to the playground. She likes to play with a ball.
I like to play with my dolls. I have many dolls at home. I have big dolls and little dolls. I like to go to the park. I don't like to go to the playground.
I love my family and they love me too.
Завдання 6
- Do you know any poems and songs about your relatives? Are you ready to sing songs? Who will read the poem?
Учні виконують розучені вірші та пісні на тему «Моя сім'я».
Учитель підводить підсумки, і команди посчітивают бали. Потім учні розповідають вірш для прощання хором.
- Thank you for your work. You were active today.
- Good-bye.

День св. Валентина
Цілі: актуалізація вивченого матеріалу з теми «Свята»; вдосконалення лексичних та граматичних навичок; підтримка інтересу до вивчення культурнихтрадицій країни досліджуваної мови.
Обладнання: стінгазета; повітряні кулі; квіти з паперу для прикраси кабінету; коробочка для гри "Guess Who"; набори розрізаних сердечок; картонні розрізані серця для гри "Mend a Broken Heart"; картки із завданням для гри "Correct the Mistakes".
Коментарі для вчителя: перед проведенням даного заходу вчитель знайомить учнів з історією свята «День святого Валентина», розучує з ними вірші та пісні. Можна організувати конкурс на кращу листівку-валентинку до даного свята. Захід може бути проведено у позаурочний час або в рамках уроку іноземної мови. В якості ведучого виступає вчитель. Кабінет англійської мови оформляти стінгазети, квітами, повітряними кулями. Окремо оформляється стінгазета і стенд з роботами дітей - листівками у формі сердечок,
Приблизний зміст стінгазети:
Do you know why the 14 of February is called St Valentine's Day?
St.Valentine was a priest. He lived in Rome. His fiest falls on the 1914 ^lh of February. And it is a traditional day of lovers. But this is mere coincidence. He was not famous for helping lovers and he was not the true saint for lovers. In early times people believed that on this day birds chose their mates and joined in couples. But some people think that St.Valentine 's Day Celebrations began with a Roman festival of Pan [1] and Juno [2]. In England there was a custom: the names of young girls and boys were mixed up and drawn out by chance. The person whose name was written on the card was your chosen "Valentine" for the year. More than a century ago it became fashionable to send divtty cards. Earlier, people sent funny and sometimes vulgar cartoons to friends on this day. Nowadays there are a lot of different cards on sale for this celebration in Britain. You can pay from 10 p to 10 pounds , It depends on the depth of your love and on the depth of your pocket. You may even send St. Valentine's Day Greeting Telegram. The most popular Valentine cards are the humorous ones, but some of them are so cruel that it would be heartless to send them even to your enemy.
St.Valentine cards are anonimous - you must not say who you are. The person receiving it must guess. You can send cards to anyone you like, or even to people you don't like. There are special cards to My Husband, My Wife, Mother, Father, Sweetheart. At least, it is good to know that in this troubled world love is still living.
In Europe and North America, the 14 ^lh of February is famous as St. Valentine's Day. It is customary on the day to send a Valentine, a card with an affectionate message, to someone you love, or to your best friends. You don't sign your name, and for a person to whom you send this card it's interesting to guess who has sent the card. Of course, it's particularly young people who look forward to Valentine's Day, hoping to receive many cards. The cards may be happy or sad, romantic or humorous, serious or ridiculous, and may be sent to all people you know.
У стінгазеті можуть бути поміщені жартівливі та віршовані привітання до свята.
Наприклад:
Dear Stephanie,
I am going to be a millionaire when I am grown up. Now, will you be my Valentine?
You're the nicest kind of boy,
So very grown up too,
No wonder that this Valentine
Brings lots of love for you!
Dear Helen,
I can't love you anymore. I have a dog now.
Here's a valentine,
And this is what it's for
To say that every day
You are loved more and more! Bruce.
Dear Carol,
First I love my mother and father. Then I love my grandparents. Then I love my cat Pussy and my canary Yellowbird. Then I love my records and hi-fi set and after that I love you!
You are a special friend of mine, Will you be my Valentine? .
If apples were pears,
And peaches were plums,
And if rose had a different name -
If tigers were bears,
And fingers were thumbs
I'd love you just the same!
Хід заходу
Провідний. Good morning, girls! Good morning, boys! I glad to see you. I hope you are fine today. Are you ready to start
party? Today we shall have the English party and have a talk about St. Valentine's Day!
It has been said that we need just three things in life: Something to do, Something to look forward too And someone to love.
Учитель вітає дітей і повідомляє їм тему свята. Провідний. Our pupils have divpared some poems. Let's listen to them.
Учитель пропонує учням розповісти вірші та виконати пісні, присвячені святу.
Friends
Friends care, friends share,
We need friends everywhere!
Make new friends but keep the old,
One is silver and the other gold.
Circle round that has no end
That's how long I want to be your friend.
A Friend
A friend is like a flower, a rose to be exact,
Or maybe like a brand new gate
That never comes unlatched.
A friend is like an owl, both beautiful and wise.
Or perhaps a friend is like a ghost
Whose spirit never dies.
A friend is like a heart that goes strong until the end.
Where would we be in this world
If we didn't have a friend.
I'll Make a Valentine
I'll make a bright red valentine,
Valentine, valentine.
I'll make a bright red valentine,
And give it right to you.
I'll trim it with lace and bows,
Lace and bows, lace and bows.
I'll trim it with lace and bows,
And give it right to you.
My Valentine Heart
When I say I love you, It comes from my heart.
You hear it in your ear,
And it sounds very smart.
I love it when you're proud of me,
You say it all day long.
And when 1 hear you say it,
My heart sings a merry song.
Valentine
Here is a valentine. I made it just for you. With paper and ribbons And tots of Elmer's glue! I cut it with my scissors And designed it with my paint. If I tell you that I love you, Do you promise not to faint?
Valentine Poem
Five nice valentines just for you
The first one says, "My love is true."
The second one says, "You have my heart."
The third one says, "Let us never part."
The fourth one says, "Won't you please be mine?"
The fifth one says, "Till the end of my life,"
A Different Language
I met a little girl
Who came from another land.
I couldn't speak her language
But I took her by the hand.
We danced together,
And had such fun.
Dancing a language
You can speak with everyone.
My Bonnie Lies Over the Ocean
My Bonnie lies over the ocean, My Bonnie lies over the sea, My Bonnie lies over the ocean, Oh, bring back my Bonnie to me.
Chorus:
Bring back, bring back -
Bring back my Bonnie to me, to me.
Bring back, bring back,
Oh, bring back my Bonnie to me.
Last night as I lay on my pillow, Last night as I lay on my bed, Last night as 1 lay on my pillow, I dreamed that my Bonnie was dead. Chorus.
Oh, blow you winds over the ocean, Oh, blow you winds over the sea, Oh, blow you winds over the ocean, And bring back my Bonnie to me. Chorus.
The winds have blown over the ocean; The winds have blown over the sea, The winds have blown over the ocean, And brought back my Bonnie to me.
Chorus:
Brought back, brought back, Brought back my Bonnie to me, to me. Brought back, brought back, Have brought back my Bonnie to me.
Провідний. You can recite the poems and sing songs very well. Do you like to play? Let's play then.
Вчитель проводить з дітьми наступні ігри.
Гра "Valentine Post Office"
Гравці сідають у коло, одна людина - у центрі кола, і одна людина - за колом. Учень за колом буде листоношею Postman. Листоноша каже: "I have a valentine from ... to ...", називаючи імена двох учасників гри. Ці дві людини повинні швидко помінятися місцями, в той час, як гравець у центрі намагається зайняти місце одного з них. Якщо йому це вдається, то той, хто залишився без місця, вмощується у центрі кола.
Гра "Mend a Broken Heart"
У гру грають парами. Необхідно заздалегідь розрізати серце на дві частини так, щоб розріз був нерівний. Одна половинка прикріплюється на дошці іншу треба повісити з закритими очима так, щоб вийшло одне ціле.
Гра "Correct the Mistakes"
Для цієї гри учні діляться на пари. Кожна пара одержує картку із завданням «Виправ помилки». Для виконання завдання учням дається 2-3 хв. Перемагають ті діти, які швидко і правильно виконали завдання.
Завдання на картці:
Deer, Mary!
I hope that Falentine's Day shell breng you lots ov fun! I thinks you're every nice. And so does everione!
Best weshes, John.
Ключі:
Dear, Mary!
I hope that Valentine's Day shall bring you lots of fun! I think you're very nice. And so does everyone!
Best wishes, John.
Гра "Match the Famous Couples"
Для проведення даної гри учні діляться на групи по 3-4 людини або на пари. Кожна пара отримує набір розрізаних сердечок, на яких записані іменалітературних героїв, персонажів мультфільмів, відомих людей. За 2 хвилини гравці повинні співвіднести пари і скласти сердечка.
Зразкові пари:
Father Frost - Snegurochka
Mickey Mouse - Minnie
Ruslan - Lyudmila
Winnie-the-Pooh - Piglet
Tom - Jerry
Wolf - Hare
Ivan - Princess Frog
Romeo - Juliet
Cheburashka - Crocodile Gena
Kay - Gerda
Гра "Red Things Game"
Червоний колір - колір свята Святого Валентина. Кожному учаснику дають аркуш паперу й олівець. За сигналом за 3 хв учні повинні записати якомога більше назв предметів червоного кольору. Перемагає той учень, чий список виявиться самим довгим.
Гра "Guess Who " 
У класі ставиться розцяцькована коробочка, в яку всі можуть класти любовні листівки. В кінці дня коробочку відкривають і дивляться, хто більше отримав любовних записок. На листівках вказують лише ім'я адресата. Отримавши листівку сам повинен здогадатися, від кого вона. Замість підпису пишеться: "From me to you, guess who?", "From a lovely bird who's singing a love song", "From a devil to devil".
Провідний. Love! Happiness! Beauty! There are not so many days in a year when we pronounce these pleasant words. But today we took part in party-games and practiced the use of some pleasant words and exdivssions on this special occasion. Happy St. Valentine's Day!
Наприкінці заходу вчитель дякує дітям за активну участь, підводить підсумки і прощається з дітьми.
Зірковий час «Хобі» 
Цілі: узагальнення вивченого матеріалу з теми «Хобі»; розвиток аудитивних та лексичних навичок, підтримання інтересу учнів до вивчення англійської мови.
Обладнання: 10 кубиків (на кожній грані кубика написані англійські букви); жетони для гри «Аукціон»; таблички з номерами від 1 до 5 за кількістю учасників.
Хід заходу
- Are you ready to start? I am waiting for you to be quiet. Good morning, good morning! Good morning to you! Good morning, dear children! I am glad to see you! (Good morning, good morning! Good morning to you! Good morning, dear Teacher! We are glad to see you!) ~ I am glad to see you. I hope you are fine. Today we shall play the game "Star Hour". Our topic is "Hobby". Let's remember how people usually spend their free time. Учитель вітає учнів і повідомляє їм мету уроку. У грі беруть участь 6-8 чоловік. Для перевірки та оцінювання завдань вибирається журі у складі 3-4 осіб. Виконуючи завдання різних турів, учасники гри за правильні відповіді одержують зірочки. Переможцем гри вважають ^т ся той, хто набрав найбільше очок - зірочок.
1 тур
- I want you to listen to my stories. I shall describe different hobbies. You can see the numbers of the hobbies on the blackboard and you will use the cards with the numbers on your desks.
Учитель зачитує невеликі розповіді - опис різних хобі. Учень, прослухавши розповідь, піднімає табличку з номером - назвою хобі. Якщо відповідь учня правильний, то він отримує зірочку. По закінченні першого туру учень, у якого виявилося менше зірочок, вибуває з гри.
Запис на дошці:
1 - cooking
2 - gardening
3 - sport
4 - reading
5 - collecting
Ключі:
1. This hobby is popular among the people of all ages. People like to go the stadium or to the sports ground. They are strong and cheerful. Their hobby helps them to develop their mind and body and teaches them to plan their time. (Sport.)
2.This hobby is interesting and useful. People try to find or buy different things such as stamps, badges, coins, pictures, dolls, etc. Their collections can be thematic. This hobby helps people to make new friends and to learn some new things about countries and lands, animals and birds, famous people and historical events. (Collecting.)
3.People like to work in the garden and to spend some time in the fresh air. They are fond of flowers, bushes, trees and different kinds of plants. They like nature and admire the beauty of nature. Their hobby is the best way to relax. (Gardening.)
4.People like to make new dishes. They often cook for the family and for their friends. They can divsent the food nicely and lay the table beautifully. They use spices (vinegar, oil, pepper, etc.) They can boil or fry meat, fish, chicken and make sauses and deserts. (Cooking.)
5.People like to go to the library. Some of them have a good collection of books at home. And they are really proud of it. They can have different books: fiction, historical novels, books about animals and birds, books about different countries. Their hobby helps then to relax, to learn the world and understand other people better. (Reading.)
2 тур
- The next task for you is to make up the long word using the following letters. You will have 2 minutes to do the task. If you have the longest word, you will get "a star". Учням пропонується таке завдання: скласти довге слово з літер на кубиках. Для того щоб визначити, які літери учні можуть використовувати, вчитель розсипає кубики на столі. Для складання слова учасники гри можуть використовувати літери, які розташовані на верхніх гранях кубиків. Час виконання завдання - 2 хвилини. Потім учні зачитують слова. Володар найдовшого слова отримує зірочку. Володар короткого слова вибуває з гри.
3 тур. Гра «Аукціон»
Діти по черзі називають предмети для колекціонування (види спорту). Учитель дає жетон за кожний правильний варіант відповіді. Учень, який набрав більшу кількість жетонів, отримує зірку. Учень, що набрав найменшу кількість жетонів, вибуває з гри.
4 тур
- Will you look at the blackboard, please? Let's read the words on it all together. You'll have to think for a while and write down as many sentences as you can on the topic "Hobby". We shall read your sentences in 4 minutes.
Учитель привертає увагу учнів до слів з теми «Хобі», заздалегідь записаним на дошці. Протягом 4 хвилин учні записують пропозиції з даними словами на листочках паперу, а потім здають свої листочки на перевірку журі. При оцінюванні роботи враховується кількість пропозицій, використання різних мовних зразків та граматична правильність пропозицій. Учні - переможці даного туру - нагороджуються зірочками, а учні, що склали меншу кількість пропозицій, вибувають з гри.
Слова на дошці:
Fond of, theatre-goer, take part in, thematic, proud of, care for, cartoons, library.
Зразкові пропозиції:
1. I am fond of music.
2.My brother is a theatre-goer.
3.He takes part in all the performances.
4.My aunt's collection of stamps is not thematic.
5.Are you proud of your garden?
6.Do you care for historical films?
7.My little sister doesn't like to watch cartoons.
8.Why do you go to the library every week?
Під час перевірки письмового завдання членами журі вчитель пропонує провести фізкультхвилинку або музичну паузу.
5 тур
Вчитель відкриває на дошці заздалегідь підготовлену запис слова «Documentary». За 2 хвилини учні, які
вийшли у фінал складають слова з даного слова. Потім по черзі вони називають свої слова. Кожне слово можна використовувати тільки один раз. У фіналі виграє учень, який назвав слово останнім.
- So you can see that the winner of our game is Nick. Now
it is his "Star Hour". Let's listen to him. Thank you for the
game. See you next week.
На завершення гри переможець отримує право виступити з промовою в протягом 1-2 хвилин. Потім вчитель організовує нагородження учасників гри. 

---

[1] Pan - у давньогрецькій міфології - бог лісів і тварин. 

[2] Juno - у римській міфології - владна і ревнива дружина Юпітера. 

(джерело: інтернет)

ГІРКЕ, ЯК ПОЛИН

Таїсія все життя обіймала керівну посаду. «Чоловік у спідни­ці», - кидали їй у спину. Часто знервована, стомлена виробни­чими клопотами поверталася вона додому - і тут її настрій змінювався. Бо на неї чекав її вірний Тарас - чоловік, друг і домогосподар. У кризові дев'яності він втратив роботу й став безробітним. Точніше, не зовсім, бо роботи вдома завжди вистачало: троє дітей, садочок, школа, уроки, хвороби, кухня, дача... А вона, його Таїсія, впевнено робила те, що їй вдавалося стовідсотково - кар'єру. І нічого її від цього не відволікало, бо всі домашні турботи  вона переклала  на  міцні  чоловічі плечі.

Минули роки. Діти виросли, покину­ли батьківський дім, влаштували осо­бисте життя. Таїсія ж вправно керува­ла підприємством, не боячись жодних конкурентів і криз. Проте конкурент, а точніше — конкурентка, в неї таки з'явилася. Це хвороба, що тихо точила її Тараса, наче міль цінну шовкову хустку. Чоловік марнів на очах, а нев­довзі згас. Уві сні, так тихо, як і жив.

Після похорону Таїсія з упевненої, жорсткої жінки, котра завжди знала собі ціну, перетворилася на робота. Він щодня виконував свою роботу. Правильно, на високому рівні. Але робот залишався роботом, що з нього візьмеш?

Зараз Таїсія вдома. Впала, зламала ногу, перенесла невдалу операцію і на роботу вже не повернулася. А там усі про неї раптом забули, на її місце призначили іншу людину. Діти іноді приїздять. Посидять, поговорять та й прощаються. Кожен повертається у свій світ, де всі здорові, веселі, де немає місця примарам із минулого. «Хай ідуть, — каже Таїсія. — Я не сама». Цієї ночі їй знову снився Тарас і кликав: «Тая, Таїска!» Вона йому: «Тарасику!», А він кудись зникав. До наступної   ночі,  до  нового  сну.

Баба Марія все життя потерпала від кулаків, свого благовірного. Вже вдовує два роки. Яким же гірким було її заміжжя! Гірким, як полин. Вийшла за вдівця, старшого від се­бе на п'ятнадцять років, котрий ви­ховував четверо дрібних дітей. Спо­чатку не хотіла його Марічка, та переступила поріг маленької недог­лянутої хатини — і до неї підбігли та притулилися четверо замурзаних розбишак-хлоп'яток у подертих штан­цях. Тоді зрозуміла, що поки не при­бере в хаті, не помиє і не нагодує тих маленьких горобців, що мовби випали з гніздечка, та ще не вміли літати,  доти   нікуди   звідси   не  піде.

Так і залишилася. Стала дітям доб­рою мамою. А що своїх Бог не дав, то всю любов до останньої краплинки віддавала чоловіковим синам. Діти щи­рими серцями прикипіли до Марії та всіляко захищали її від батькових кулаків. Олексію все було не так. І кухо­варила вона не так, і хліб її був нес­мачним, і прала вона не так, як його перша дружина. Так і прожили вони довгих тридцять років, поки він одного вечора просто не повернувся додому. Помер,   не  дійшовши   до   рідної   оселі кілька кроків.  Упав біля брами.

Як же невтішно плакала Марія. Не так за ним, як за своїми гіркими –роками в шлюбі. Плакала, а думки, наче кольоровий бісер, нанизували­ся на нитку. Вона подумки готува­лася до приїзду на похорон батька дітей і внуків. її дітей, її внуків, яких любила понад усе в житті.

Мирослава також удова. Стала нею в сорок п'ять. «Ще молода, — жаліли її люди. — Може, ще знайде собі пару, бо ж красива жінка». А вона нічого не чула, нікого не бачила — так тужила за  своїм коханим Василем.

Побралися вони студентами, меш­кали в її батьків. Згодом у подружжя знайшлося двійко дітей, настали важ­кі роки кризи, безробіття і безгрошів’ я. Отож Василь вирішив податися на заробітки. Його молоді роки мина­ли на чужині. Приїжджав лише на свята. Доробився до гарної машини, хати з басейном, забезпечив житлом і автівками дітей, котрі навчалися в одному з престижних вишів Києва. Мирослава ж відкрила собі невелич­кий салон краси, який упевнено по­чав завойовувати популярність серед жіноцтва. Все налагодилося — і вона не раз просила чоловіка повернутися додому назавжди. А він приїжджав, гостював тиждень-два вдома і знову прямував до Італії. Казав, що рік іще попрацює, відкладе ще трохи грошей на  старість і  приїде  назавжди.

Приїхав, але в домовині. За слова­ми його господарів, у котрих Василь працював останніх п'ять років, уранці він відчув слабкість, приліг, а поки приїхала «швидка», помер. На похорон зійшлося багато людей. Хтось прий­шов із цікавості, подивитися на ре­монт у хаті покійного, хтось — поспів­чувати вдові й дітям. Тільки Миросі тепер до всього було байдуже. Світ утратив усі кольори, крім чорного, в який віднині перефарбувалося її життя.

Теклюня росла одиначкою. Була виплекана в любові, достатку, радості. Інакше й бути не могло, адже мама народила її в сорок два, майже втра­тивши  останню надію  мати дітей.

У п'ятнадцять літ покохала Текля Євгена. Він жив у сусідньому селі, зустрілася з ним на весіллі в спільних знайомих. А через два роки все се­ло гуляло вже на їхньому весіллі. Цвіли вишні й цвіло кохання в серцях молодят. Здавалося, так буде вічно, але доля розпорядилася по-іншому. Через два місяці розпочалася війна. Євген пішов на фронт, а ще через три Теклюня отримала похоронку. Так залишилася вдовою в сімнадцять літ. Тепер доживає віку сама. За життя мала багато пропозицій руки й сер­ця, але всім відмовляла, бо берегла вірність  своєму   Євгенові.

І згадалася мені випадково під­слухана розмова двох жіночок у черзі, де  ми   стояли  разом.

—    Ганю, доброго дня. Впізнаєш мене?

—  То ти, Іванцю? Ой, як давно не бачилися.  Як ти  там?

— Та потихеньку. Живу сама, але ще даю раду невеличкій господарці, город  обробляю,  сад доглядаю. Діти в місто кличуть, а я не хочу, бо вдома сама собі господиня. А ти як?   Як   там   твій   Степан   поживає.?

—   Ніяк не поживає. Півроку вже вдова. Поховали Степана на різдвя­ні  свята.

—   А я й не знала, була б на похорон пішла. Хай із Богом спочи­ває твій чоловік. Добрий характер мав, роботящим був, спокійним, ще й  дружили  вони  з моїм  Михасем.

—   Чекай, а скільки ж уже років минуло,   як  Михайло  помер?

—   На  Спаса  буде чотири.

—   Ой дівуємо, подруженько, діву­ємо...

А й справді, замислилась я, зга­дуючи своїх знайомих. Як багато жі­нок різних за віком, статусом, вро­дою  «дівують».  І  чому  це так?

Світлі душі

Дорога «Калинонько», хочу роз­повісти тобі про подарунок долі — своїх двох подруг Надію Дуняк та Ірину Яворську. Перша пройшла зі мною стежкою мого дитинства та юності, з другою я познайомилися вже в більш зрілому віці. Спога­дами про них дорожу і дружбою з ними пишаюся. А усім читачам хочу сказати, що дружба жіноча існує.   Не   вірите?  То   читайте!

З Надею я познайомилася у три роки, коли ми оселилися в нашому новому будинку. Вона була моєю су­сідкою, старшою за мене на два роки. Дівчинка-сміхунка, маленька, біленька, кругленька. Ось тільки я не могла збагнути, чому, коли ми всі грали у піжмурки, Надя стояла осторонь, лише спостерігаючи за нами. Це  звичайно викликало кпини і нас­мішки з боку нашої ватаги. Та якось моя мама зібрала нас усіх на роз­мову і ми дізналися, що Надійка дуже хвора і мусить берегти себе, а ми повинні дбати про неї та допо­магати їй, щоб не почувалася «ін­шою». Надійка хворіла на туберку­льоз очей. Недуга розвивалася дуже стрімко. Більшість часу дівчинка проводила у дитячій обласній лікарні. (ї батьки консультувалися у найвидатніших світил медицини, були і в Ки­єві, і в Москві, проте ніхто нічим не міг  зарадити  її недузі.

У школі всі звикли до того, що Надійка з'являлася не часто, але вона ніколи не відставала від навчання, наздоганяючи програму вдома, ра­зом з мамою. Господь обдарував її неймовірними талантами: прекрасно вишивала, плела вироби з макраме, співала, була неперевершеною ак­трисою, бо прекрасно вміла «копію­вати» інших людей. Ми, як всі інші підлітки, писали вірші. Я римувала калину з малиною, а от Надині по­етичні рядки були дуже дорослими та сумними. А ще ми колекціонува­ли кактуси. В той час, як наші мами прагнули, щоб на підвіконниках у них все цвіло та буяло, ми вирощу­вали «будячки», як називали їх ла­гідно. Потрібно було дуже довго че­кати, доки вони зацвітуть, але коли квітли, то на це диво сходилися по­дивитися  всі  сусіди.

З дитинства я дуже любила, коли дзвонив телефон. Я чекала дзвінка від Наді після її чергового перебу­вання у лікарні. Одного разу вона подзвонила, що вже вдома. На жаль, я не могла прийти до неї, бо саме злягла з простудою, і вона, не побо­явшись заразитися, що було дуже легко з її слабким імунітетом, прий­шла до мене сама. Принесла дві нові щепки наших «будячків» і довго жаліла мене та співчувала моїй хво­робі.   А   я   лежала   і   думала:   «Надю, Надю, що там моя хвороба, я скоро видужаю, а як же ти?» Проте я ніко­ли не співчувала їй вголос. Надя була справжнім маленьким бійцем, а в арсеналі її зброї було безліч пігу­лок,  крапельниць, процедур та уколів.

Тепер я не люблю, коли дзвонить телефон, бо знаю, що вона більше до мене не зателефонує. Господь покликав її до себе у світлий час Великодніх свят. Вона ще встигла відсвяткувати   своє   18-річчя.

Хоч всі ми знали про Надину не­виліковну хворобу, для нас її смерть була страшним ударом. Усе довкола цвіло, буяло, раділо весні, а ми хоро­нили Надю. Дорослі шепотіли: «Відму­чилася, бідолашна». А я хотіла крича­ти: «Та де ж вона мучилася, вона жила, раділа, переживала, прагнула навчитися всього того, що тільки пот­рапляло під її умілі руки, побачити щось нове, посміятися, пожартувати так, як іноді нам, здоровим, було не під силу!» Вона ніби відчувала, що стежинка її життєвого шляху буде ду­же короткою. її назвали Надією, і все своє життя вона надіялася та вірила у краще, а разом з нею вірила і я.

...З Ірою доля нас звела у школі. Ми обоє в один і той самий рік розпочали свою трудову діяльність, і це нас дуже зблизило. Ірину Володи­мирівну призначили педагогом-організатором. А це, мабуть, найклопітливіша посада в школі: підготувати вис­тупи до різних свят, везти дітей на різноманітні конкурси та змагання, про­водити ранкову зарядку, знайти за­няття бешкетникам на перервах... Це тільки дещиця обов'язків педагога-організатора. Більшості людей справ­но виконувати їх було б не під силу, але тільки не для Три. Вона встигала все, паралельно здобуваючи вищу пе­дагогічну освіту. Дівчина так мріяла набрати свій перший клас... Не судилося. Іринки не стало раптово однієї серпневої ночі. Вона померла вві сні від важкої прихованої недуги. Сказа­ти, що це для нас було шоком, нічого не сказати. Вона була, наймолодшою в нашому шкільному колективі і по­винна   була   б   жити   довго-довго.

Ірина була дівчиною-весною, хоч і народилася у переддень Нового ро­ку.. Завжди усміхнена, співчутлива до інших, дуже виконавча, акуратна і надзвичайно вимоглива насамперед до себе. Коли я її про щось просила, то знала, що неодмінно це виконає, їй я довіряла, як собі, і навіть трохи більше.

Дорогі мої подружки, вірю, що ви за всіма нами спостерігаєте з не­бес і знаєте, що мені вас дуже не вистачає. Дякую, що були в моєму житті. Хай земля вам буде пухом.

Хто ще тебе так любитиме?'

Стояв зимовий погожий день. Па­дав перший сніг, і кожен по-своєму сприймав його. Одні тішилися (як-от дітлахи), інші — нарікали на ціни (як-от пенсіонери), треті — жалілися на слизьку дорогу (як-от водії). Іри­на нарікати часу не мала. Цей день для неї був повним клопотів: потріб­но попрати, зварити малому кашу, сходити до магазину, щоб на обід приготувати чоловікові чогось смач­ненького, а ще позбутися багатьох дрібних клопотів та вирішити чима­ло справ, які щодень робить кожна жінка і які, крім неї, мало хто й помічає.

Ірина знесла з другого поверху в одній руці санчата, а в другій — малого Сашка (джентльмена, який би допоміг, навіть удень зі свічкою не знайдеш), і вони вдвох вируши­ли на свою щоденну зимову прогу­лянку. Час від часу Ірина зупиняла­ся, аби то поправити малому рука­вичку, то закутати тепліше йому ніжки, щоб, бува, не замерз. Коли вони минали бар, що містився по-сусідству з їхньою багатоповерхівкою, по­чувся якийсь шум. З бару вийшла старенька,    худенька    жінка.    Потуплений погляд, похилені плечі викли­кали співчуття. Над жінкою нависав її довгов'язий, дебелий син. Вона тягнула його за рукав із бару. Він пручався, поривався назад, осипав стареньку прокльонами і брудною лайкою, а вона як могла заспоко­ювала його. Син хотів повернутися назад до своєї п'яної компанії, роз­ваг. Нелюд не зважав на благальні слова неньки, її старечу ганьбу й біду, що примусила прийти в цей бар по свого сина. Він не перей­мався тим, що на його лайку ози­раються перехожі. А мати... А мати дбайливо, своїми тремтячими паль­цями защіпала його куртку та поп­равляла на голові шапку, щоб не змерз   бува.

Мамо, мамо! Ти все стерпиш, все зможеш, аби тільки вирвати сина з лабет алкоголізму. Сина, який втра­тив   сім'ю,   роботу,  людську  подобу.

Сину, сину!. Радій, поки жива твоя мама, бо всі вже відвернулися від тебе, а вона тебе любить. Хто ще так любитиме тебе, незважаючи на твої помилки і навіть всупереч їм?

ГОЛУБИНЕ ЩАСТЯ

У невеличкому провінційному містечку Ганну знали всі. Вона майже сорок років пропрацювала в будинку дитячої творчос­ті, навчаючи діток тому, що любила понад усе на світі, - танцю. Багато колишніх вихованців приводили до неї потім своїх дітей, а згодом - онуків. Проте душу жінки зігрівали не грамоти і медалі, які привозили в різні роки з конкурсів її танцюристи, а телеграми і телефонні дзвінки на день її народ­ження, який збігався з міжнародним днем жінок і миру.

Вийшовши на пенсію, жінка  довгий час перебувала в деп­ресії.    Не   знала,    чим    себе зайняти. Чоловіка і власних дітей Господь Ганні не подарував. Тож ділила свою самотність із сірою кішкою Мишкою, яка маленьким ко­шенятком прибилася до порога жінки. А ще — з чашкою ароматної кави, яку Ганна полюбляла випити зранку, з оазою різноманітних квітів, які росли на балконі, та з голубами, яких жін­ка годувала щодня у невеличкому скверику,   недалечко   від   дому.

Цю останню свою звичку Ганна перетворила на справжній ритуал. Рівно о четвертій годині після по­лудня вона вдягалася, прощалася з Мишкою і виходила. Ось її худорля­ва, невеличка постать заходить до магазину, що неподалік скверу, — і вже через мить вона виходить із запашною хлібиною і пачкою со­няшникового насіння в руках, пря­мує до облюбованої лавочки. А го­луби, як колись метушливі учні, че­кають із нетерпінням на неї. Ганна сідає на лавку і неквапливо почи­нає сипати крихти своїм пернатим друзям.

Ті, котрі подумали, що в неї не­має друзів серед людей, не поми­лилися. Є сусіди, які їй завжди до­помагають. Є знайомі, які при зус­трічі завжди запитують про її здо­ров'я, а от справжніх друзів, мабуть, нема. Ні, стривайте, є один! Це шес­тирічний Сашко, який через врод­жену кульгавість дуже виділяється серед своїх однолітків. Він часто си­дить у тому ж скверику, що й Ганна, спостерігаючи за хлопчиськами йо­го віку, які впевнено опановують ролики, скейтборди і велосипеди. Хлопчик не заздрить їм, як колись зізнався Ганні Миколаївні. Він прос­то мріє одного дня покинути надо­кучливі милиці й так само вправно, як хлопці,  кататися  на  роликах.

Ось і сьогодні, прийшовши году­вати птахів, жінка з подивом побачила, що її лавка вже зайнята. На ній сидить сивий незнайомець і ро­бить за неї її роботу. Ганна не роз­сердилася на нього. Тепер мало лю­дей, які роблять добро іншим лю­дям, не кажучи вже про тварин чи птахів. Вона сіла скраєчку на цю ж лавочку і почала сипати крихти пта­хам.

—   Ви, мабуть, Ганна Миколаївна? — запитав її приємний чоловічий голос. Жінка здригнулася від нес­подіванки і поглянула на чоловіка, що  сидів   поруч.

—  Так, це я, — здивовано промо­вила.

—    Вам, мабуть, цікаво, звідки я про вас знаю. Так от, я — дідусь вашого маленького друга Сашка. Він мені багато про вас розповідав. Учора донька з онуком вирушили до Києва. Там один професор по­обіцяв допомогти хлопчикові. А я ось залишив свою хатину в селі на сусідів, бо давно мешкаю сам, і приїхав доглянути господарство Саш­ка. В нього там і канарки, і рибки, і   черепаха.

—   Бачу, ви і про голубів не забу­ли.

—  Знаєте, я сільський парубок, і в мене починає паморочитися в го­лові, коли дивлюся вниз із вікна п'ятого поверху, де доньчина квар­тира. Ось і вийшов на вулицю. Та й чого гріха таїти — з вами хотів познайомитися. Дуже багато мені внук   про   вас   розповідав.

...Ось так, не змовляючись, кож­ного дня вони приходили на лавоч­ку в скверик годувати птахів і роз­мовляли про все на світі: про його покійну дружину і про її нездійснену мрію мати власну сім'ю. Про його внука, який після складної операції проходив реабілітацію, і про її кішку Мишку, яка народила їй четверо кошенят. Про його рідне село, яке він уперше покинув так надовго, і про її учнів, яких вона досі пам'ята­ла   поіменно.

І Ганна вже не уявляла, як то буде, коли вона одного разу прийде годувати птахів, а Петро не сидіти­ме на лавочці. Адже минуло таких довгих два місяці. Довгих для Саш­ка та його мами, які вперто боро­лися за цілковите одужання після операції. І таких коротких для Петра і Ганни. Настав час розлуки, а ста­ренькі не могли набратися сміли­вості якось змінити своє життя. Тож Петро після приїзду доньки і внука повернувся додому, а Ганна продовжувала ділити свою самотність із кавою, кішкою, квітами і голуба­ми.

Аж тут прийшов день 8 березня. І, як ви вже знаєте, день народ­ження Ганни. Жінка з радістю прий­мала привітання телефоном від вдяч­них учнів, які не забували своєї улюб­леної вчительки. І раптом продзве­нів дверний дзвінок. Ганна, здриг­нувшись від несподіванки, пішла від­чиняти. На порозі стояв усміхнений Сашко, який тримав у руках порце­лянову статуетку — двох голубів. Поруч стояла його мама з великим тор­том, а біля неї несміливо усміхався через величезний букет троянд Петро. І поки дорослі шукали потрібні сло­ва,   малий   Сашко  запитав:

— Ганно Миколаївно, а коли ви станете моєю бабусею, то навчите мене   танцювати   вальс?

Дві пари волошкових очей

Тоня змалечку знала, що сіточки-зморшки, які заляг­ли навколо волошкових очей мами Орисі, прихову­ють у собі якусь таємницю. Жінка добре пам'ятала, як ще маленькою дівчинкою вона з мамою прогулюва­лася невеличким міським сквериком і досить часто мала не могла докликатися маму, коли та, наче зачаро­вана, застигала перед великою пісочницею, де гралися такі самі діти, як Тоня.

«Не шукай собі іншої дитинки»

Мама уважно приглядалася до них, і Тоня в такі моменти думала, що мама, мабуть, шукає собі іншу дити­ну, бо вона нечемна. Тоді дівчинка підбігала до мами, обіймала своїми худенькими ручками маму за талію і шепотіла: "Ходімо, мамусю, додому, я буду чемною, прибиратиму свої іграш­ки, виводитиму старанно літери, що ти мені позначила в зошиті, тільки ти мене нікому не віддавай і не шукай собі іншої дитинки".

Після цих слів волошкові очі мами наповнювалися слізьми, і вона міцно-міцно обіймала свою Тоню, так міцно, ніби боялася, що раптом зірветься страшний вітер і понесе її Тоню дале­ко-далеко.

Згодом, коли Тоня трошки підросла, вони перестали ходити у скверик, але коли дзвонив телефон чи хтось при­носив пошту, Тоня, бувало, зауважу­вала у волошкових маминих очах сотні запитань. Дівчинка не могла дати на них відповіді, бо мама ніколи не питала вголос, всі її запитання бриніли слізьми у волошкових очах,

Жили Тоня з мамою в невеличкому містечку. Вкрай рідко вони їздили до бабусі й дідуся в село, матуся звідти поверталася завжди засмученою. Вони завжди, відколи Тоня себе па­м'ятає, були тільки вдвох — мама і Тоня. Дівчинка думала, що так і має бути, допоки не пішла в садочок.

А там діти розповідали про татусів. У перший же вечір, коли, стомлена роботою на фабриці, мама прийшла забирати Тоню додому, дитина запи­тала: "Мамо, куди ти поділа нашого татка?" Жінка присіла біля заплака­ної дитини, що терла брудними кула­чками оченята, і запитала: "Хто в нас ремонтує кран на кухні, коли він протікає?" "Ти, мамо", — відповіла здивовано Тоня. "А хто читає тобі ка­зочки на ніч, коли ти не можеш засну­ти?" — "Ти", — прошепотіла мала. — "А хто водить тебе їсти найсмачніше шоколадне морозиво, коли отримує зарплатню?" — 'Ти, мамусю". — "То навіщо нам тато?" — запитала чи то себе, чи доньку жінка.

Більше вони до цього не поверта­лися. Правда, був один випадок, коли Тоню засватав Сергій, її коханий хло­пець, з яким вони зустрічалися вже три роки. Після того як відбулося гуч­не застілля і задоволені свати пове­рнулися додому, втомлена, але щас­лива Тоня запитала: "Мам, а де мій тато? Як би я хотіла запросити його на весілля, щоб він поблагословив мене до шлюбу". На це Орися від­повіла: "Твій тато там, де йому слід бути, зі своєю сім'єю. Ми для нього —  ніхто. Та й виїхав він давно з наших країв, не знаю чи живий ще. А до шлюбу тебе поблагословить дідусь".

І ось минуло багато років відтоді. У Тоні один за одним народилося двоє синів: Костя і Тарас. Вона була щасли­ва у шлюбі, мала улюблену роботу, а мама жила недалечке від неї й чим могла допомагала дітям та онукам.

Тарас вирішив одружитися навесні. І як тільки не відмовляла його Тоня трохи зачекати, бо на літо планували весілля старшого брата, Кості, а два весілля в один рік — то великий тя­гар для скромного сімейного бюдже­ту. Тоді Тарас приголомшив всіх но­виною, що його дівчина вагітна, і че­кати вони більше не можуть. Костя чекати ще рік також не погодився, бо вже було запрошено більшість гос­тей. І Тоня з чоловіком ще довго спла­чували кредит. Всі клопоти забулися, коли невістка Марта народила не­вдовзі двійко гарненьких дівчаток. Тоня такою гарною звісткою не за­хотіла ділитися телефоном, і наче на крилах, полетіла новоспечена бабу­ся до прабабусі.

"Мамо, мамо, — захекана Тоня вбігла в квартиру матері, — А наша Мартуся народила нам близняток!" — і лише встигла підхопити маму, яка раптом знепритомніла.

Після від'їзду "швидкої", коли Тоня з мамою залишилися самі, старенька жінка зі сльозами на очах проше­потіла: "А зараз сядь, доню, я маю тобі дещо розказати".

А Іван засватав подругу...

"У 60-му році після закінчення шко­ли намовила мене моя подруга На­талка поїхати в Херсонську область на сезонні роботи, — розпочала мама. — І ми поїхали, платили нам за роботу гарно, хоч і наробитися треба було. Зранку сапали, копали, збира­ли, пололи, а ввечері, як всі молоді люди, йшли на танці. Там я і познайо­милася з таким самим заробітчани­ном як і сама, — Іваном. Щиро в ньо­го закохалася, вірила, що кохання взаємне. Думала, повернуся додому, а там і сватів чекати недовго.

Свати Іванові й справді приїхали до нашого села, пам'ятаю, як вибігла з хати, коли побачила, як коханий йшов дорогою зі своїми батьками, ще встигла подумати, що в хаті, крім вчо­рашнього борщу, їсти нічого, бо пора така, що всі на полі. А мій Іван, ніби й не побачив мене, рушив далі, а на­зустріч йому йшла усміхнена, прибра­на в святкову сукню, ту, що ми разом вибирали в магазині, Наталка. Вве­чері до нас прийшла її молодша сест­ра і по секрету розповіла, що скоро весілля, бо наречена вагітна. Що на це мала відповісти я, що вже три місяці носила під серцем Іванове дитя. Лише згодом я дізналася, що першу дитину народила Наталка лише через три роки після шлюбу.

Я зразу ж виїхала з села. Поїхала до маминої тітки в Одеську область, там ти і народилася, а через чотири хви­лини... з'явилася на світ твоя сестричка-близнючка. У пологовому будинку знали про мою ситуацію і почали мене вмовляти залишити вас, навіть встиг­ли підшукати бездітну пару лікарів, яка забирала вас обох. Я спочатку відмовлялася, хоч і знала, що не маю жодної підтримки ні від чоловіка, ні від родини, батьки не знали про мою вагітність, а тітка пообіцяла мовчати, бо гадала, що з полого­вого будинку я повернуся сама. Можливо, я б так і зробила, якби того вечора ти не заплакала. Ти так хотіла їсти, що нова нянечка, яка щойно вийш­ла на роботу і не знала про всі мої перипетії, принесла тебе в мою палату і притулила до моїх грудей зі словами: "Ото мам­ка не мамка, а мачу­ха, молока в грудях повно, а дитя плаче від голоду".

Коли я розгорнула невелич­кий білий конвертик і побачила твоє зморщене червоне личко — я пропала. Легше відмовлятися від того, кого ти ніколи не бачив, але коли ти, напившись молочка, соло­дко позіхнула і маленьким кошеня­тком заснула в мене біля грудей, я зрозуміла, що моє серце відсьогодні належатиме тобі. Я знала, що ніколи тебе не покину, а про твою сестричку я заборонила собі думати. Наперед знала, яка доля тебе чекає, доля ди­тини, яку виховує тільки мама. На своїх батьків я надіятися не могла, бо навіть якби тебе прийняв мій тато, моя суво­ра мама ніколи б не дозволила, щоб в її домі росло байстря.

Наступного дня був великий скан­дал, коли прийшли ті люди, щоб забра­ти двох дівчаток на всиновлення, а я тебе не віддавала. Мені погрожували, обіцяли про все написати в сільраду мого села, розшукати моїх батьків, мене переконували, шантажували, поки не втрутився той лікар, який хотів вас усиновити. Він сказав, що вони згодні й на одну дитину, — так, він по­дарував нам шанс бути разом. Я за це йому дуже вдячна донині. З твоєю се­стричкою я не попрощалася, а лише попросила того чоловіка, що мав ста­ти батьком для моєї дитини, назвати твою сестричку Софією, Сонею. Тоня і Соня, — думала я, — мої дві рідні кровинки. Тоня — це та, що поруч, а Соня — це та, що далеко, Тоня — це та, що росте без батька, Соня — це та, що росте в повноцінній сім'ї. Кому ж краще? Відповіді на це питання я не знаю досі.

Тоню, прошу тебе, — благала мама, — знайди мою Соню, хай хоч помру щасливою, знаючи, що дитина проба­чила мені".

Дві мами і жодного тата

Цей відрізок часу Тоня воліла б ви­кинути геть зі свого життя. Скільки було витрачено часу, зусиль і грошей, щоб дізнатися правду про її сестру, жінка не розповідала нікому.

І ось Тоня в Одеській області. Маршрутне таксі довезло її до потрібного села, і вона вже бачить перед собою невеличкий ошатний будиночок, що потопає в деревах і квітах. Жінка про­чинила синю хвірточку і зайшла на по­двір'я. Загавкав невеличкий собачка, і із-за рогу хати з мискою свіжозір­ваних огірків вийшла жінка: голова пов'язана хусткою, а сині-сині, воло­шкові, такі, як в самої Тоні очі дивили­ся на неї з подивом. "Ви до кого?" — спитала жінка.

"Соню, сестро, поїхали додому", — плачучи, звернулася до сестри Тоня.

Миска покотилася в траву, огірки розсипалися, а Тоні здалося, що то не огірки, то роки розсипалися — і як те­пер двом сестрам позбирати їх доку­пи?

"Як так сталося, що ти опинилася в селі, я шукала тебе по всій Одесі", — за горням запашної кави питала Тоня сестру, коли дві жінки вдосталь на­плакалися.

"Мої батьки розлучилася, коли я закінчила перший клас, — розпові­дала Соня. — Мамі, зовсім не при­вченій до самостійного життя без тата, нічого не залишалося, як пове­рнутися в рідне село до батьків. Тут вона влаштувалася на роботу в мед­пункт. Мама була шанованою люди­ною в селі, її поважали як досвід­ченого лікаря, її не стало два роки тому. Перед смертю вона розповіла мені мою історію, і це, дивна річ, мене не здивувало, бо я все життя відчу­вала, що мені когось бракує, а про своє походження почула під час свар­ки батьків, тато тоді викричав мамі все, казав, що вона приділяє більше уваги чужій дитині, ніж йому, він про­сто ревнував, бо не був готовий ста­ти батьком. У другому шлюбі дітей у нього немає, думаю, що він щасли­вий, всю свою увагу жінка приділяє лише йому. Мама так йому і не про­бачила, а він і не дуже цікавився нашим життям".

- То виходить, що ти росла без батька, як і я, — промовила Тоня. — А ким ти працюєш, мабуть, медиком?" — спита­ла сестру.

"Ні, мама мені забо­ронила навіть дума­ти про медицину, — відказала Соня, — а я й сама не хотіла, бачачи вічно заклопотану чиїмось бо­лячками маму. Я — бібліотекар". "Як і я", — здивовано прошепотіла Тоня. "У тебе є діти, чоловік?" — далі випиту­вала сестру.

- Так, є двійко синів, а чоловік на заробітках в Москві, збира­ємося старшого сина женити, грошей треба", — пояснювала Соня. "А мій в Португалії вже півроку, я нещодавно стала бабусею хлопчиків-близнят, в мене двоє синів вже одружені, скоро і в старшого має бути поповнення, — розповідала Тоня, — Соню, ти приїдеш до мами?" — бла­гально вдивлялася в такі ж, як і в неї, волошкові очі Тоня.

"Приїду, тільки дай мені звикнути, що в мене дві мами. Гаразд?" — відповіла Соня. "Дві мами і жодного тата", — засміялися разом дві сестри­чки, схожі як дві краплі роси чи дві сльозинки, що викотилися з волошко­вих очей їхньої матері, яка рівно п'ят­десят років тому стояла з маленьким живим згорточком. І плакала за іншим таким згорточком, який назавжди за­лишала в чужому місті чужим людям, та поверталася назад додому..

Випрана сорочка

Петро повертався додому на таксі. Було вже пізно, третя година ночі. Корпоративна вечірка. А як він, начальник, її пропустить? І зно­ву ця чарівниця Тетянка підмовила його на гріх. Уже вкотре! Питав себе чому? Але відповіді не знахо­див. І чим вона його причарувала? Ну, вродлива. Але і його Олі нічого не бракує. Ну, фігурова. Але і його Оля нічогенька. Легковажна, ніж­на, грайлива, спокуслива, а Оля... Та годі... — примусив свою совість замовчати. Годі! Все у ній не таке, як у його жінки...

Каблучками дорога до серця?

Не знайде його Ольга часу на пе­рукаря кожного тижня, не відвідає солярій, косметолога, масажиста, як Таня. Каже, не має часу на такі дурниці, ліпше поїде на дачу — туди, де її чекають не масажисти з косметологами, а квіти, грядки і сад. Село, селом. Ні щоб як Тетянка...

І то треба так на старості літ зако­хатися? В його житті всяке трапляло­ся. Жодної красивої жінки не пропу­скав, але щоб зрадити дружину — про це не могло бути й мови. Завжди вважав себе великим експертом і поціновувачем жіночої краси, але... на відстані. Вважав... Доки в його житті не з'явилася Тетянка.

Цокання її каблучків по офісній підлозі було чути щоранку — о пів на восьму. Раніше, рівно о сьомій, при­ходив він, керівник відділу Петро Олексійович. 1, здається, ті обцасики протоптали не стежку — цілу магіс­траль до його серця.

Він тихенько повернув ключ у зам­ку, відчинив двері, ввімкнув у перед­покої світло і роззирнувся. У хаті-— чистота, з кухні пахне чимось смач­ним, мабуть, Ольга щось пекла. Це вона вміє і любить робити. А ось Те­тянка каже, що йому і так солодко з нею, без всіляких там тортиків-пиріжків. Вона йому не якась там куховар­ка, котра цілий день вовтузиться на кухні, а надвечір її волосся пахне не бальзамом, а котлетами. У Тетянки свій режим: на сніданок — кава, на обід—у ресторан, а вечеряти зась — дієта.

Я сам собі господар

Петро роззувся, повісив піджак і став перед дзеркалом, щоб критич­ним оком глянути на себе. Високий, підтягнутий, трохи сивий, але ж сиви­на прикрашає чоловіків (так при­наймні думає Ольга). А ось Тетянка радить йому пофарбувати волосся. А може, й справді?.. Був би чорнявим, як колись, і коханка не кепкувала б з його сивини.

Оглянув квартиру: затишно, ремонт класичний, простий, але практичний. Ольга, коли вони переїхали в це трикімнатне помешкання, вирішила не запрошувати дизайнера, як тепер модно,—сама все зробила. А ось Тетянчина квартира навіювала на Пет­ра жах. Він губився у її надто сучасній обстановці, боявся щось зламати, на щось наступити. Дизайнера Тетянка знайшла аж у Києві (так захотіла вона), а послуги його оплатив Пет­ро (так захотів він). Нехай у його пта­шечки буде модна клітка, байдуже, що йому там незатишно, головне, аби була задоволена вона.

Погляд Петра зупинився на комірі сорочки — знову слід від яскраво-червоної помади, такої, якою зазви­чай підмальовує свої пишні губки Те­тянка. Просив же її бути обереж­нішою! Аж ні, подавай їй усе й одра­зу. Подумав, було, запрати, щоб не помітила дружина, та вирішив, що завтра саме час їй про все роз­повісти. З нього досить! Він не може розриватися на дві квартири, дві жінки, два життя... Потрібно нарешті зробити вибір. І він, звичайно ж, обе­ре свіжість, красу, а не "вантаж" своєї молодості.

Петро зняв сорочку і жбурнув її на підлогу, йому уже байдуже. А тепер — спати, і ляже він у вітальні. У ньо­го вже не той статус, сімейна спаль­ня не для нього, його чекає спальня нова, модна, сучасна. І жінка така ж.

Настав ранок. Субота. В хаті тихо. Донька вчиться і живе у Києві, цього тижня не приїхала—готується до кон­ференції. Син одружений, живе у власній квартирі в новому мікро­районі. А Ольга? Мабуть, знову пода­лася на дачу. Як добре, що він сам, можна зібратися з думками, зробити генеральну репетицію прощання з минулим, помріяти про майбутнє. Зре­штою, він сам собі господар, він — Чо­ловік. Квартиру купив, дітей забезпе­чив житлом, дав освіту. Все життя ста­рався для сім'ї, родини. Тепер настав час подумати про себе.

Петро встав з ліжка, попрямував на кухню варити каву, аж раптом його погляд зупинився на сорочці, що аж сяяла білим комірцем, як-ото в тій ре­кламі порошку. Придивився ближче — жодного сліду від помади. І як це їй вдалося? Напевно, реклама не бре­ше.

Думаючи над тим, чого варто чека­ти від дружини, пішов на кухню. На тарілці під серветкою знайшов свої улюблені ватрушки, а біля них запис­ку: "Я на дачі. Смачного!". Ні тобі "не­вдовзі буду", ні "прощавай на віки"...

Записка випала йому з рук. А він стояв і згадував своє студентське життя, їхні з Олею побачення, наро­дження дітей. А як раділа Оля, коли він простяг їй ключа від нової просто­рої оселі. А потім народився онук Петрусик, і Оля почала його кликати "Дідусю!". Він згадував і згадував. Ду­мки, наче метушливі бджоли, що вте­кли з вулика і не знали, як його тепер знайти, роїлися в голові. А Петро й далі згадував, згадував... Як раділа його матуся, як він познайомив її з Олею, свою клятву вірності під час шлюбу в старенькій церкві рідного села. Довго згадував... Аж раптом згадав, що забув про своє рішення, про Тетянку. Тепер вона здавалася йому вульгарною штучною красунею, яка понад усе мріяла стати власни­цею не його серця і думок, а гаманця. "Олю, чи зможеш простити мені?"— прошепотів. "Уже простила", — почув у відповідь і побачив Олю, Олюсю, Олюсечку, яка стояла у дверях кухні й тулила до грудей білі хризантеми, такі скромні і непоказні, як вона сама, але такі ніжні, такі п'янкі. Квіти їхньо­го першого побачення, що витримують сніг і морози, квіти їхньої любові, що, наче сталь чи граніт, витримають усе...

Плакали сніжинки

Коли ця жінка ввійшла до ав­тобуса, смачно запахло домаш­німи пиріжками. Так вийшло, що сидіти нам довелося поряд, і довга дорога сприяла приємній роз­мові. Слово за словом ми розго­ворилися. З'ясувалося, що пані Василина їде провідати свою доч­ку.  Ось  історія їхньої  родини.

...Василина народилася в бага­тодітній сім'ї. Була найстаршою, отож догляд за молодшими братами й сестрами і робота по господарству часто лягали на її тендітні плечі. З дитинства Василина мріяла мати колись таку ж велику родину. Після закінчення школи вступила до пе­дагогічного училища. Вийшла заміж за гарного парубка Михайла і поча­ла   працювати   в   дитячому   садочку.

Минали роки, молоде подружжя отримало нову квартиру, вже й об­жилося там, а лелека все не при­літав. Чоловік і дружина тихо чекали цієї події, подумки звинувачуючи у відсутності   дітей   одне   одного.

Так минав десятий рік їхнього под­ружнього життя. Чоловік усе частіше почав затримуватися на роботі, часто приходив напідпитку, але не сварив­ся, а мовчав. І це мовчання ятрило душу Василини ще гірше. Вона про­довжувала працювати в садочку. Там було все, чого так не вистачало їй удома: шум, галас, сміх і багато-ба­гато дітей. Часто вона спиняла на собі співчутливі погляди співробітниць, які не раз перешіптувалися, що це, мабуть, зла доля пожартувала над Василиною, яка все життя доглядала чужих дітей, а своїх не мала. Проте її любили всі: і діти, і колеги. Часто вона замінювала   співробітниць.

—  У мене малий захворів, — про­сила Ірина Пилипівна. — Вийди замість мене,   Василино.

— У малої перший дзвоник. Замініть, Василино Павлівно, — просила інша колега.

Василина завжди погоджувалася, бо їй не було з ким ходити ні до лікаря, ні на перший дзвоник. Вона взагалі нікуди  не поспішала,  навіть додому.

Ось і цього дня Василина засиділа­ся в садочку до вечора. Всіх дітей забрали батьки, тільки Наталочка си­діла в куточку сама і бавилася ляль­кою. Цю дівчинку часто забирали із садочка останньою. Вона виховувала­ся в неповній сім'ї. Батька не знала, а мама через гучні загули інколи забу­вала, що в садку на неї чекає донька.

Минула шоста година, сьома, а по дівчинку так ніхто й не прийшов. Василина    попередила    старенького сторожа, що забирає Наталочку до себе. Залишила свою адресу на столі, взяла дитину за руку й повела додо­му. Жінка знала, що чинить непра­вильно. Треба було завести дівчинку до її домівки, але теплота маленької долоньки в руці настільки зачарову­вала, що жінка не змогла відмовити собі в задоволенні пройтися вдвох із Наталочкою по засніженому парку, що пролягав  на  шляху до її оселі.

А маленька, худенька долонька Наталочки, немов той жовтий ліхта­рик, що дбайливо підсвічував парк, зігрівала серце жінки. Вони йшли, а непрохані сльози котилися Василининими   щоками.

—   Чому ви плачете? — спитала дівчинка.

—  Я не плачу, котику. Це сніжинки тануть.

Мала нічого не сказала — тільки сильніше стиснула ручкою долоню своєї   улюбленої   виховательки.

Того вечора все для Наталочки було новим. І тепла, охайна кварти­ра, і смачна вечеря, і сніжно-біла ковдра, і тихий сон, у який не ври­валися гучна музика та крики ма­мині й чужих дядьків. Засинаючи, Наталочка   запропонувала:

—   Василино Павлівно, а можна — я житиму у вас?

—  А якщо за тобою буде плакати мама?  —  спитала   Василина.

—  Вона не буде. Я їй заважаю, — відповіла   дівчинка.

Що на це мала сказати Василина?

Після цього випадку Наталина мама намагалася забирати дитину із сад­ка вчасно, бо директор пригрозила їй позбавленням батьківських прав. Але одного вечора жінка так і не прийшла по доньку. На ранок містечко сколихнула страшна звістка про те, що Наталина мама загинула в ав­томобільній   аварії.

—  Василино Павлівно, мама тепер там, звідки падають сніжинки. А я хочу до вас, — попросилася Ната­лочка, міцно стиснувши долоню ви­ховательки   своїми   пальчиками.

Так у Василининому домі посели­лися щастя і радість. Тепер і вона не раз просила замінити її на роботі, коли відвідувала батьківські збори чи   водила   доньку   до   стоматолога.

Сьогодні вони з чоловіком на­тішитися не можуть своєю донечкою Наталочкою і з нетерпінням чекають народження першого внука, котрого Наталя обіцяє назвати на честь дідуся —   Михайликом.

ВОНА ЛИШЕ МОЯ ДОЧКА

Женя  народила  Іринку у вісімнадцять. Випускний вечір так запа­морочив їй голову, що перший дорослий світанок вона зустріла зі своїм першим ко­ханням - однокласником максимом. Вони зустрічалися вже три роки, і Женя вірила, що саме  цей хлопець - її  доля.             

Після випускного вони роз'їхалися: Максим — до тітки в Дніпропет­ровськ, де мав вступати до універ­ситету на юридичний факультет, Женя — до Тернополя, назустріч давній мрії стати лікарем-гінекологом. Рап­тове погіршення самопочуття дівчи­на пояснювала хвилюванням перед вступними іспитами, однак усе вия­вилося набагато складнішим: вона була вагітною. Думка про аборт не могла й на гадку їй спасти, адже своє професійне майбутнє Женя пов'язувала з допомогою жінкам на­роджувати здорових малюків. Тож убити   свого  вона  не  могла.

Батьки звістку про доччину вагіт­ність сприйняли спокійно, адже в тому, що вона й Максим одружать­ся, не мали сумніву. А виростити маля допоможуть, бо ж обоє вже на пенсії. Женя в них була пізньою ди­тиною, тож чекали народження вну­чати   з  радістю  і   нетерпінням.

Приблизно з такими ж відчуттями переступила Женя поріг Максимової квартири, щоби повідомити батькам коханого приємну' новину. Назустріч їй   вийшла   Максимова   мама.

—    А, Женю, заходь, — привітно запросила до кімнати. — Сідай, за­раз я тобі покажу фото Максима. Ось, дивися: це його група. Бачиш оту біляву дівчину? Вона — дочка самого декана. Максим хвалився, що проходу йому не дає, очей із нього не зводить. Ото пощастило синові! Може, одружаться згодом. Знаєш, я завжди мріяла про таку невістку... А ти, Женю, хлопця не турбуй, не мо­роч йому голову. Повір, так для ньо­го буде краще. Станеш мамою, зро­зумієш  мене.

—  Бажаю вашому синові щастя, — вдавано спокійно вимовила Женя, поспішаючи до виходу, щоби Мак­симова   мати   не   побачила  її   сліз.

Як дійшла додому — не пам'ятає. А далі, всі наступні дні, як заведена лялька, відвідувала пари, готувалася до наступних і плакала, плакала... Батьки втішали її, як могли, хотіли самі повідомити Максимові про Же­нину вагітність, та вона суворо за­боронила   їм   це   робити.

У сльозах та переживаннях минали місяці, наближаючи пологи. Іринка народи­лася кволою, недоноше­ною. В неї був темний чубчик і татові блакитні оченята. Женя глянула на дочку, на ці два кі­лограми \ сорок сантиметрів вис­тражданого щастя — і з тієї миті її серце вже належало цій кумедній крихітці.

Після річної академвідпустки Же­ня продовжила навчання. Поки ма­ма складала іспити, а потім робила перші кроки в професії, Іринку рос­тили  дідусь і  бабуся.

Час минув швидко. Женя вже три роки завідувала пологовим будин­ком у рідному місті. Жила з дочкою в батьківській квартирі, а тато з мамою переселилися в село, у ба­бусину хату.

Спершу Женю кликали заміж — не йшла, а потім і кликати переста­ли. Все життя жінка ділила на робо­ту і турботу про дочку й не уявляла себе без цих двох крил, що тримали її в щасливому польоті. Про Макси­ма знала тільки те, що одружився з дочкою  декана, здійснив стрімку кар'єру,  але  дітей   не  мав.

...Однієї весняної неділі Женя з Іринкою поверталися з церкви. Аж раптом їх обігнало дороге авто, спи­нилося, з нього вийшов якийсь чо­ловік і впевненою ходою попряму­вав   назустріч.

Женине серце стрепенулося: «Мак­сим!» Вони не бачилися п'ятнадцять років! Правда, не було за цей час і дня, щоби Женя не думала про Мак­сима, адже щодня бачила блакитні очі своєї доньки. І ось перед ними стояв Максим — її перше кохання, батько її доньки. Він зупинився нав­проти, якимось наче сердитим пог­лядом глянув на красуню Іринку і спитав:

—   Вона  —   моя   дочка?

—   Ні, — промовила рішуче Женя. — Вона не твоя, вона лише моя дочка.

І, взявши за руку Іринку, попряму­вала додому. З цієї миті всі жалі, всі нездійснені мрії та образи з мину­лого покинули її. І на доччине запи­тання «Хто це був?» Женя, витира­ючи   непрохані   сльози,   прошепотіла:

—  Це той, хто подарував мені щастя, навіть не здогадуючись і не усві­домлюючи   цього.

Дорослий чоловік з дитячою душею

Уже по-літньому пригріло сонечко. Розпустилися півонії й наповнюють подвір'я солодким ароматом. Михайлина вийшла надвір. Підсипала зер­на курям, погодувала собачку Тимка, який вірно охороняє їх вже восьмий рік. Сперлася на паркан. Той паркан відгороджує не так від вулиці, як від усього світу. А може, то вона сама відгородила себе давним-давно?

І одразу згадала ту ніч 1970 року: гроза, буревії, злива... Здавалося, сиди собі у теплій хаті, надвір і не ви­зирай, але саме тої ночі прийшов час Михайлині народжувати.

Малого назвали Михасиком, Міськом, Михайликом — на честь його ма­тері. Яка то була радість для молодої родини. Тепер їх троє! Особливо було радісно Михайлині, яка виросла у ди­тячому будинку. їй все життя бракува­ло родинного затишку і спокою.

Орестові батьки спершу були про­ти такого вибору сина, але коли зро­зуміли, що його не переконаєш, то милостиво дозволили одружитись, а ще віддали стару бабусину хату на ху­торі, що залишилася їм у спадок.

Як Михайлина тішилася своєю осе­лею: наче бджілка трудилася, щоб дати лад у занедбаній хатині: білила стіни, фарбувала вікна, двері, підлогу. Шила покривала і штори (доб­ре, що цього ремесла навчилася в інтернаті).

Боляче кольнули її серце слова све­крухи, коли вона вперше переступи­ла поріг їхнього заново звитого гніз­дечка:

—Ти диви, хаті ще нічого не бракує. Можна було б продати і за ці гроші машину собі купити.

— Мовчи, жінко, Ти добре знаєш, що якби не наша невісточка, то доїли б цю хату миші. Де ж ти покупця на ці руїни знайдеш? — мовив на те све­кор.

Михайлик ріс дуже гарним хлопчи­ком, чорнявим, з великими карими очима. На перший день народження Михайлина вирішила запросити ба­гато гостей, щоб розділили з ними сімейне свято.

— А чого він такий дикий в тебе? — знов боляче вколола свекруха. — І слова не скаже. Німий чи що? Від лю­дей втікає, ховається.

Михайлина й справді помітила, що її дитина відрізняється від однолітків, але боялася признатися у цьому навіть собі, не кажучи вже про чо­ловіка чи свекруху.

Хлопчик міг довго сидіти і дивитися на якусь річ чи предмет, годинами, не помічаючи нікого, водити олівцем по паперу. Лише після п'яти років почав кликати її дивним словом, яке сам ви­гадав, — "Мба", а на Ореста взагалі не реагував.

Чоловік сам став замкнутим, щораз частіше приходив додому напідпитку і починав сварку, а Михайлина мов­чала. Бо що мала відповісти на його жорстокі слова, які він щоразу кидав їй:

— То все твої гени. У нас всі нор­мальні, дебілів в родині нема. Ото взяв на свою голову жінку без роду, без племені. Яке пуття мені з такого сина? Чи він мені горня води у старо­сті подасть? Це ж мені треба буде йому пелюшки довіку прати.

То вже тепер знає Михайлина діагноз сина. Він — аутист. Нині дітей з таким діагнозом намагаються адап­тувати до життя у суспільстві. Багато з них, переважно за кордоном, — справжні генії у різних галузях мисте­цтва чи науки. Але тоді, у 70-х роках, у Радянському Союзі, та ще й на ма­ленькому хутірці, без жодної під­тримки ані від рідних, ні від лікарів про якусь адаптацію не йшлося.

—  Виродок, дурень, недорозвине­ний! — кричали діти вслід Михайлині та її Михасеві, коли вони йшли із си­ном до магазину в сусіднє село чи ви­биралися на чергове обстеження до міста.

— Здайте його в інтернат, — озву­чив свій вердикт лікар в окулярах із грубими скельцями, — ви самі з ним не дасте собі ради.

— А що з ним давати раду? — сум­но усміхнулася жінка, — я його люб­лю, він любить мене. Я його розумію, він розуміє мене. Хоч він не може роз­повісти мені про усе, що його турбує, — він розмовляє зі мною малюнками.

—  Інтернат! — наче Михайлина не почула його, повторив лікар.

— Я сама виросла в інтернаті... А ви б свого сина віддали? — спитала Ми­хайлина.

— Не ставте недоречних запитань, у мене розумні діти, — почула жінка відповідь медичного світила, вже за­чиняючи двері з іншого боку.

Михайлик міг подовгу розчісувати мамине волосся, любив малювати, а ще умів розплутувати найскладніші вузлики, які Михайлина попередньо в'язала синові із шнурочків.

Коли малому минуло сім років, Орест покинув їх та одружився вдру­ге, милостиво залишивши їм із сином стару хатину. Добре їм тут було з Ми­хайликом. Людей мало, усього троє сусідів: глухуватий дід Петро і дві ста­ренькі сестри: баба Меланка і баба Мальвінка. Старенькі тішилися з това­риства Михайлини і Міська.

Так проминуло 45 років. Її сусідів давно нема серед живих. їхні хатини викупили бізнесмени з міста, зруйну­вали і збудували нові котеджі, котрі використовували як дачі. Життя на хутірці змінилося. Наче гриби після дощу з'являлися тут нові будинки. Те­пер мати дачу було модно, ось тільки стара хатина Михайлини не вписуєть­ся у сучасний ландшафт. Жінка на це не зважає. їй тут було добре. Вона підробляє тим, що прибирає у нових будинках, а взимку ще й пильнує їх. Та й її синові тут добре. Він до всього звик.

"Але що буде завтра? — подумала жінка, ставлячи підпору півонії. — Ніхто того не знає".

Вона нічого так ревно не просить у Господа щовечора перед старенькою іконою, як того, щоб покликав їх Гос­подь з Михасем в один день, бо, крім неї, він нікому не потрібен: ані бать­кові, ні братові по татовій лінії, що так ніколи не навідалися до них. Та й ма­єтку не нажила за життя жінка, щоб за нього хтось доглядав інваліда.

У сумних думках повернулася Ми­хайлина до хати.

— Мба, на, — протягує їй син нову картину, а на ній — синє небо і весел­ка.

— В нас все буде добре, синку, — пригортає до серця дорослого чо­ловіка із дитячою душею маленька спрацьована жінка, яка у свої 65 років виглядає вже дуже старенькою бабу­сею. Все буде добре, головне, що до­чекалися літа.